Після п’ятдесяти мимоволі підбиваєш попередні підсумки.
Що встиг?
Народитися за кордоном, в несвідомому віці повернутися на Батьківщину предків, закінчити школу та університет, вивчити декілька мов (жодну досконало), навчити цих мов кількадесят студентів, написати кількасот заміток про успіхи вітчизняної промисловості...
Дожити до краху комунізму. Зняти кілька документальних фільмів, взяти участь у створенні першого українського успішного телеканалу, стати телеведучим, знову зняти кілька фільмів...
Побачити світ (нарахував 25 країн, де був не проїздом – здебільшого, з камерою)...
Познайомитися з людьми-легендами (від Роберта Шеклі до Катрін Денев). Не познайомитися з Бродським, Антоніоні, Лемом.
Пізнати свою країну. Полюбити свою країну ще раз, побачивши інші.
Народити дочку, написати кілька книжок, за жодну з яких не соромно, потоваришувати, втратити друзів.
Одружитися, розлучитися, знов одружитися – і так чотири рази...
Повернутися в друковану журналістику, зібрати команду, запустити журнал.
Переконатися, що це все має сенс.
Щось із переліченого має залишитися?
