Така форма розваг і водночас роботи, як фестиваль, просто ідеальна. Щодо другого, то кожен їздить на різні імпрези відповідно до свого профілю: кому ближче кіно, кому – література, я ж їздила на рок-фестивалі. З одного боку, це була відверта сублімація: рок-музикантом мені стати не судилося, то я хоч зі службового входу в омріяне середовище потраплю. З іншого, теж суцільна користь – і музику улюблену послухати, і з людьми певними поспілкуватися та, врешті-решт, гроші отримати, бо я ж не якась там фанатка: кожного разу на різних частинах тіла теліпався бейдж «преса». Бейдж і акредитація давали купу переваг – номер у готелі (хто знає, що коїться у фестивальних готелях, де поруч живуть учасники, преса, гості й інша галаслива потолоч, той мене зрозуміє), вільний доступ за лаштунки й пристойний привід знайомства з будь-якою зіркою рок-н-ролу. Тому фестиваль, як такий, не обмежувався лише вечірніми концертами, а тривав цілодобово.
Скільки тих фестивалів у моєму анамнезі, якої тільки феєрії не було… Пляжний зафільмований експеримент «Євпаторійська водка галімая», проведений для захопленої публіки лідером одного з відомих арт-рокових гуртів. Дикі танці в нічному місті з групою «АукцЫон». Ущент забитий рок-музикантами агітпотяг, прийшовши на кінцеву станцію, виглядав так, ніби вирвався з виру громадянської війни, а вагони до останнього рубали летючі загони будьонівської дивізії. А фестиваль акустичної музики, учасників якого поселили в стратегічному готелі одного з військових округів! Ви уявляєте собі зустріч вищого генералітету з вершками рок-тусовки в одному клозеті? Та для мене рок-фестивалі стали чимось на зразок діагностичного центру. Вийшло це випадково, але нічого не робиться просто так. Завдяки цим галасливим толокам я дізналася, що в мене гастрит, і зрозуміла, що принаймні одна цікава особливість, про яку говорять слабкі на цю недугу, правда. Гастритникам протипоказаний гучний і побудований на певному ритмі рок. Їм стає зле просто на очах – закінчитися це може навіть внутрішньою кровотечею й, звісно, госпіталізацією. До цього, слава Богу, не доходило, та мучилася я страшно. Не весь час, а після конкретних, особливо нестерпних для мого гастриту звуків музики.
Зрозуміло, про пігулки чи ескулапів і думки не було. Які лікарі, коли тут фестиваль. Полегшення прийшло з того самого джерела, що й тілесна прикрість. Один відомий музикант, котрий спостерігав за моїми муками протягом вечірки, під час якої я, крім води, нічого вживати не могла та лише атонально стогнала на підвіконні, порадив дідівській спосіб зняття нападу в польових умовах: 50 грамів чистої горілки без закуски й тихо посидіти в кутку. Легше стає на очах, а головне – таких «ліків» на будь-якому фестивалі море.
Гастрит, на щастя, мене давно не турбує, тому якось не випадає й горілки випити. А може, я просто давно не була на рок-фестивалі?
