|
|
|
|
|
|
Колонка редактора |
|
|
Назвати кішку кішкою
Нагадаю: перепис початку 1960-их років зафіксував 90% україномовних громадян УРСР.
|
|
|
|
|
|
| |
| |
| |  |
| |
Назвати кішку кішкою
Нагадаю: перепис початку 1960-их років зафіксував 90% україномовних громадян УРСР. Юрій Макаров
Я давно помітив асиметрію у, здавалося б, симетричній ситуації: коли україномовний українець не хоче переходити на російську – це називається «націоналізм», коли ж російськомовний українець не хоче переходити на українську – це називається «защита прав русскоязычного населения». До такої аберації можна було б якось призвичаїтися, сприймаючи її як звичну обставину ландшафту, аж доки днями одна поважна пані на одному поважному ресурсі не розмістила статтю «Звичайний нацизм?» . А щоби комусь не здалося, що різниця між словами «націоналізм» та «нацизм» суто лінгвістична, почала матеріал цитатою з Адольфа Гітлера.
Привід, звісно, – роз’яснення Конституційного Суду щодо обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою. Аргументи, звісно, – захист прав і свобод громадян. Ситуація певною мірою комічна. Вона нагадує відомий фрагмент із Корнєя Чуковского: «Дівчинко, чому ти плачеш?» «А я не тобі, я бабусі плачу». Плакати Верховній Раді, яка мала б, але так і не спромоглася прийняти сучасний закон про державну мову, наразі немає сенсу: депутати наші також плачуть. Вони плачуть у своїх баталіях і погоджувальних радах, а ми живемо за «Законом про мови в УРСР» зразка 1989 року.
Можна було б сприймати згадану публікацію як індивідуальну жіночу істерику, а можна як симптом чергового загострення хвороби, спричиненої, з одного боку, передвиборчими провокаціями (особисто я б наполягав саме на цьому слові) щодо офіційного статусу російської мови, з іншого – послідовною непослідовністю, лицемірством, боягузством і, врешті-решт, байдужістю.
Я закликаю моїх російськомовних співвітчизників на хвилинку уявити себе на місці пересічного україномовного українця. Про його права хтось згадує? Про його почуття, психологічний комфорт, культурні потреби хтось подбав – реально, а не декларативно, не на папері?
Формально: в Києві закривають російські школи. Справді, якщо подумати, жах. Для багатьох киян, очевидно, російська мова – рідна, Київ є осередком російської, російськомовної культури: Булгаков, Ахматова, Паустовскій походять звідси. Фактично: я опитав геть усіх своїх знайомих, які мають дітей шкільного віку. У жодній із «українських» шкіл, ліцеїв та коледжів, які відвідують їхні діти, навчання не ведеться виключно українською. Зазвичай, окрім курсів української мови та літератури, подекуди історії, більшість предметів викладають російською – і всіх усе влаштовує...
Формально: Національна рада з питань телебачення і радіомовлення впровадила квоти для українського продукту в ефірі. Маються на увазі як країна-виробник, так і мова програми. Фактично: квоти обходять дуже просто – шляхом залучення до копродукції якоїсь вітчизняної компанії та субтитрування дрібнесенькими літерами. У результаті прайм-тайм усіх без винятку каналів першого та другого ешелонів зайнятий російськими серіалами із сором’язливими вкрапленням новин (до речі, теж не завжди українською), документалістики та ток-шоу.
Формально: держава в особі Держтелерадіо фінансує програму «Українська книга» й приписує собі всі здобутки галузі (зростання обсягів на 26%, накладів на 13% за минулий рік). Фактично: темпи зростання «з нуля» можуть гіпнотизувати хіба що невтаємничених, згаданою програмою профінансовано аж 135 назв (!), у той час як асортимент типового книжкового супермаркету складається з десятків тисяч як мотлоху, так і першокласних російських видань, а в кутку сором’язливо, «задля годиться» стоїть поличка з вітчизняною продукцією.
Українець відчуває, що з нього знущаються. Це нормально? Ми цього прагнемо?
Час «назвати кішку кішкою». Передусім визнати, що українська мова потрібна не «купці національно стурбованих вихідців із трьох західних областей», як стверджують окремі високочолі віце-прем’єри, а всій українській нації – усім без винятку етнічним українцям, росіянам, євреям, полякам, білорусам, молдаванам, грекам і татарам. Нагадаю: перепис початку 60-х років минулого століття зафіксував 90% україномовних громадян УРСР, і динаміка зменшення за останні півстоліття тих, хто послуговується в побуті рідною мовою, мала б сприйматися як національна катастрофа в будь-якій країні. І чесно, вголос сказати: Україні потрібно те, що скрізь у світі називається позитивною дискримінацією (affirmative discrimination) як відповідь на: а) історичні політико-культурні викривлення, б) потужну і якісну культурну ринкову експансію з-за кордону. Написавши ці вирішальні слова, я перервуся на тиждень. По-перше, на шпальті більше нема місця. По-друге, почекаю відгуків.
Коментарі читачів
|
|
|
|
Roman 28.09.2008 02:49
Цілком згоден із позицією автора ствтті. Ми, українці, розмовляємо українською і почуваємо себе дискримінованими у власній країні
ірина 26.09.2008 18:00
Не думаю, что пана редактора вдожновили отзывы (по крайне мере. перед моим). Государство, в котором граждане говорят на 15 (не меньше) языков, надо очень аккуратно употеблять термин «іноземна мова». Бог сним, русским, а как насчёт крымско-татарского, польского etc. Безусловно, государственный язык должен быть один. очевидно, это украинский. Очевидно, преференции должны быть. Русский прекрасно заботиться о себе сам. Но как зомбированы читатели (на русскоязычном Корреспондент тоже самое).
Успехов, пан Макаров! У Вас отличный журнал
Одессит 17.09.2008 01:00
Нагадаю: перепис початку 60-х років минулого століття зафіксував 90% україномовних громадян УРСР, і динаміка зменшення за останні півстоліття тих, хто послуговується в побуті рідною мовою, мала б сприйматися як національна катастрофа в будь-якій країні.
Наглая и откровенная ложь! Во-первых, никакой переписи в "60-х років минулого століття" не было. Во-вторых, цифры - откровенный бред. Интересно, он понимает, зачем лжет, этот господин Макаров. Думаю, понимает, и делает это вполне сознательно как человек неглупый. Лгать и манипулировать цифрами для подтверждения своих "переконань" стало традиционным, начиная с Ющенко. Надеюсь, многие помнят его ложь, что по переписи 1929 года (которой также не было) украинцев в СССР было больше, чем русских.
УКРАЇНець 12.09.2008 19:20
Пане Юрію! Дякую. Ви говорите моїми думками. Це примушує зрадіти: нас БАГАТО (і, якщо хочете, нас не подолати). Просто ми сидимо у своїх чотирьох стінах. Ми не мітингуємо, і не ходимо з образами Царської сімї. Тому що ми не з дихого сходу (мається на увазі Расєя), ми - центр Європи. А їхня нація - 80% Азія. Ми, живучи в своїй Україні дуже часто "снисходимо" до них, переходячи на ІНОЗЕМНУ мову. Але чим більше мов ти знаєш, тим більше ти ЛЮДИНА. І коли ми так чинимо, ми не гнобимо себе, ми відчуваємо зверхність над ними!..
наталка грицина. 10.09.2008 11:59
недавно в приймальній лікаря. слухала радіо програму де рускоязична слухачка"змушена" їхати до росії дивитись фільми на"радном язике". цікаво куди маю їхати я ,дивитись на українській мові?
Ольга 08.09.2008 15:05
Пане Юрію! Я представниця оцих " трьох західних областей" і зрозуміло, що цілком підтримую ваші
вищевикладені думки. ЗАГАЛОМ ВІТАЮ ВАС ІЗ ВДАЛИМ ЖУРНАЛОМ!!! ЗБІЛЬШУЙТЕ ТИРАЖ!
Леся Вовчик-Блакитна 20.08.2008 20:27
Все так іє, все в точку. Я добре пам"ятаю як просила маму говорити тихіше зі мною в тролейбусі, щоб не привертати увагу "нармальних" руссекогаварящіх киевлян. А в класі моєму, як і вкласі дочки і сина було 2 -3 сім"ї, де розмовляли українською. Сьогодні в класі найменшої доньки - вона ОДНА. На батьківських зборах почуваєш себе як в сюрреалістичному фільмі, всі говорять російською, а ти теж МОЖЕШ (що найбільше подивовує і обурює багатьох), а говориш РІДНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ. Сумно це все. у 1990р. мій син сказав голосно у дворі: Ой, цеглинка впала". Реакція перехожого "НАДО ЖЕ .ТАКОЙ МАЛЕНЬКИЙ.А УЖЕ БАНДЕРОВЕЦ". А таких як С.Бандера нам зараз і бракує.
А як нам, читачам, допомогти журналу втриматись і вистояти? Здоров"я всім.
Петрусь 13.08.2008 11:10
Твердо і справедливо! Якщо так триватеме і далі(мовна і культурна експансія "братнього народу"), то за деякий час Мєдвєдь введе до нас війська для захисту мовних та культурних прав російськомовного населення. Та ще й з претензіями на правоту. Та все ж таки, поступовий наступ української мови за мінімальної підтримки держави мав би цю експансію зупинити. Справа за "державою".
|
|
|
|
|
|
Читайте також
|
|
|
|
Росія ліпить нацистський образ 
Україномовне середовище за стільки років незалежності не створене
16 років незалежності технічні словники науковці складали на голому ентузіазмі
9-го квітня дуайєну дипломатичного корпусу України, Надзвичайному й Повноважному послу Російської Федерації в Україні Вікторові Черномирдіну виповнюється 70 років
Міністр освіти хоче за три роки повністю українізувати вищу освіту
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
| | |
|
|
|
|
|
|
В наступному номері: |
|
|
10.10.2008 |
|
|
Метр вітчизняної дитячої літератури живе в столиці на Печерську. Репліки ТИЖНЯ щодо своєї «культовості» сприймає з іронією. Він легкий у спілкуванні: уникає категоричності, натомість свої розповіді присмачує гумористичними чи добродушними пасажами
|
|
|
|
|
|
| |
| |
|
