|
|
|
|
|
|
Колонка редактора |
|
|
Назвати кішку кішкою
Нагадаю: перепис початку 1960-их років зафіксував 90% україномовних громадян УРСР.
|
|
|
|
|
|
| |
| |
| |  |
| |
Назвати кішку кішкою
Нагадаю: перепис початку 1960-их років зафіксував 90% україномовних громадян УРСР. Макаров Юрій
Я давно помітив асиметрію у, здавалося б, симетричній ситуації: коли україномовний українець не хоче переходити на російську – це називається «націоналізм», коли ж російськомовний українець не хоче переходити на українську – це називається «защита прав русскоязычного населения». До такої аберації можна було б якось призвичаїтися, сприймаючи її як звичну обставину ландшафту, аж доки днями одна поважна пані на одному поважному ресурсі не розмістила статтю «Звичайний нацизм?» . А щоби комусь не здалося, що різниця між словами «націоналізм» та «нацизм» суто лінгвістична, почала матеріал цитатою з Адольфа Гітлера.
Привід, звісно, – роз’яснення Конституційного Суду щодо обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою. Аргументи, звісно, – захист прав і свобод громадян. Ситуація певною мірою комічна. Вона нагадує відомий фрагмент із Корнєя Чуковского: «Дівчинко, чому ти плачеш?» «А я не тобі, я бабусі плачу». Плакати Верховній Раді, яка мала б, але так і не спромоглася прийняти сучасний закон про державну мову, наразі немає сенсу: депутати наші також плачуть. Вони плачуть у своїх баталіях і погоджувальних радах, а ми живемо за «Законом про мови в УРСР» зразка 1989 року.
Можна було б сприймати згадану публікацію як індивідуальну жіночу істерику, а можна як симптом чергового загострення хвороби, спричиненої, з одного боку, передвиборчими провокаціями (особисто я б наполягав саме на цьому слові) щодо офіційного статусу російської мови, з іншого – послідовною непослідовністю, лицемірством, боягузством і, врешті-решт, байдужістю.
Я закликаю моїх російськомовних співвітчизників на хвилинку уявити себе на місці пересічного україномовного українця. Про його права хтось згадує? Про його почуття, психологічний комфорт, культурні потреби хтось подбав – реально, а не декларативно, не на папері?
Формально: в Києві закривають російські школи. Справді, якщо подумати, жах. Для багатьох киян, очевидно, російська мова – рідна, Київ є осередком російської, російськомовної культури: Булгаков, Ахматова, Паустовскій походять звідси. Фактично: я опитав геть усіх своїх знайомих, які мають дітей шкільного віку. У жодній із «українських» шкіл, ліцеїв та коледжів, які відвідують їхні діти, навчання не ведеться виключно українською. Зазвичай, окрім курсів української мови та літератури, подекуди історії, більшість предметів викладають російською – і всіх усе влаштовує...
Формально: Національна рада з питань телебачення і радіомовлення впровадила квоти для українського продукту в ефірі. Маються на увазі як країна-виробник, так і мова програми. Фактично: квоти обходять дуже просто – шляхом залучення до копродукції якоїсь вітчизняної компанії та субтитрування дрібнесенькими літерами. У результаті прайм-тайм усіх без винятку каналів першого та другого ешелонів зайнятий російськими серіалами із сором’язливими вкрапленням новин (до речі, теж не завжди українською), документалістики та ток-шоу.
Формально: держава в особі Держтелерадіо фінансує програму «Українська книга» й приписує собі всі здобутки галузі (зростання обсягів на 26%, накладів на 13% за минулий рік). Фактично: темпи зростання «з нуля» можуть гіпнотизувати хіба що невтаємничених, згаданою програмою профінансовано аж 135 назв (!), у той час як асортимент типового книжкового супермаркету складається з десятків тисяч як мотлоху, так і першокласних російських видань, а в кутку сором’язливо, «задля годиться» стоїть поличка з вітчизняною продукцією.
Українець відчуває, що з нього знущаються. Це нормально? Ми цього прагнемо?
Час «назвати кішку кішкою». Передусім визнати, що українська мова потрібна не «купці національно стурбованих вихідців із трьох західних областей», як стверджують окремі високочолі віце-прем’єри, а всій українській нації – усім без винятку етнічним українцям, росіянам, євреям, полякам, білорусам, молдаванам, грекам і татарам. Нагадаю: перепис початку 60-х років минулого століття зафіксував 90% україномовних громадян УРСР, і динаміка зменшення за останні півстоліття тих, хто послуговується в побуті рідною мовою, мала б сприйматися як національна катастрофа в будь-якій країні. І чесно, вголос сказати: Україні потрібно те, що скрізь у світі називається позитивною дискримінацією (affirmative discrimination) як відповідь на: а) історичні політико-культурні викривлення, б) потужну і якісну культурну ринкову експансію з-за кордону. Написавши ці вирішальні слова, я перервуся на тиждень. По-перше, на шпальті більше немає місця. По-друге, почекаю відгуків.
Коментарі читачів
|
|
|
|
Емма 02.06.2009 16:30
1. В в чоловіків, послідовних поборників "прав русскоязичного насєлєнія", ой як частенько трапляються такі ось "жіночі істерики".
2. РЕДАКТОРИ!! У слові "БОЯГУЗТВО" нема літери С.
3. А загалом стаття проінтонована правильно.
Андрій 29.05.2009 16:58
Питання мови в Україні тому і піднімають перед виборами, що воно знаходить відгук в серцях виборців. Але політику в сфері мов треба проводити дуже обережно, бо не питання Нато, чи союзу з росією , а напруження щодо другої державної мови може знищити цю державу. Я за єдину державну мову і боюсь намагання ввести ще одну призведе до появи двох Україн.
Андрій 29.05.2009 16:58
Хороша стаття!!! Успіхів редакції і особисто пану Макарову.
Vitalik 24.04.2009 20:17
(Писатиму російською — а щоб мене всі розуміли ;)) Работаю в сфере медиа (радиовещание) на одной из столичных станций. Нац. Совет по телерадиовещанию – это что-то. Как они контролируют следование лицензиям и соответствие заявленному в эфире? Они проводят мониторинг эфира – как правило, от трех дней, до недели. Об этом мониторинге (обычно, в первый же день) сообщается на станцию, которую проверяют – и все приводится в соответствие обязательствам. На время мониторинга. Почему? Потому что эта коррумпированая организация живет за счет госбюджета и взяток ;) На станциях другая история. Часто соответствовать лицензии мешает косность мышления – хозяева, топ-менеджмент, да и программные и продюсеры не видят свои эфиры без зарубежного продукта. Аргументация «там – огогого! – а мы так не Я лично слышал частенько возглас моего коллеги (после эфира на украинском языке) – «ця ...обана украинска мова!» И это человек, который, по идее, должен нести в массы культуру, язык. Это человек, которого вы слушаете каждый день в своих приемниках. Что там говорить: послушать наших ведущих, так лучше бы они, действительно, никогда по украински не говорили бы – мне стыдно за моих коллег! Я спросил как-то своего шефа, после очередного «мониторинга», очередного “аврала”: «слушай, а почему бы нам не оставить, все как есть, играть «по лицензии» – насколько легче было бы, проще каждый раз, тем более, исследования показывают, что люди все еще верят нам, слушают нас – чтобы мы не играли?» Он просто посмотрел на меня, и ничего не сказал.
Юрію, дякую Вам за “Тиждень”. Здається, ви себе, вкотре знайшли. І, я радий, що Ви не зникли після “Плюсів”.
vova 22.02.2009 16:53
Коли я працював на печерську, то мене вразило те, що всі місцеві школярі розмовляють чисто українською. З"ясувалося, що у них батьки - державні службовці. А всі хто приїзжає на роботу з київської області розмовляють суржиком - це інерція мислення. НА суржик вони nt; переходили дуже повільно. У кого яка загальмованість.
Кузьма Федченко 23.01.2009 14:18
Жоден Стреляний не замінить стартового складу редакції. Не чекав, що так з першого «іншого» випуску журнал здасть розвиваючі позиції на «соплі і воплі».
Де ви бачили державу Україна вона існує лише формально її необхідно ще ЗБУДУВАТИ. По-перше визнати, що сьогодні відсутні не тільки будівельники а й сам проект Україна.
MaryXmas 23.12.2008 00:07
шановний пане Юрію,
я вас вже раз питала -- нашо підкреслювати, що це, мовляв, жіноча істерика? вам накидати посилань на такі самі жахливі тексти, написані чоловіками?
viggen 08.12.2008 14:24
Мова не примха.І не впертість селюків. Мова для народу як для діабетика інсулін (вибачте за жорстоке порівняння), як саме людський інсулін, бо будь-яка підробка призводить до погіршення становища хворого. Цю ненависть до українського ми пожинаємо від політики національного приниження.
Серечкін 06.11.2008 23:47
Подобається, що Макаров акцентує увагу на "позитивній дискримінації", бо вона дійсноо потрібна!!! Але окрім поширення укр.мови в усіх сферах життя, потрібно підвищювати рівень гордості та самоповаги в українців! Бо, дуже часто доводиться бачити сумне явище: продавці, колеги, звичайні перехожі розмовляють зі своїми близькими українською, а іншими людьми на опщєпанятнам..((
Roman 28.09.2008 02:49
Цілком згоден із позицією автора ствтті. Ми, українці, розмовляємо українською і почуваємо себе дискримінованими у власній країні
|
|
|
|
|
|
Читайте також
|
|
|
|
У ЄС ламають голову над «новими європейцями» 
У Москві міліція розігнала несанкціоновану демонстрацію молоді
Три століття українська культура витіснялася на задвірки суспільного життя
«Нашого квіту» на півдні Росії чимало, проте українці там зрусифіковані й розпорошені. Серед місцевих вони славляться вокалом і хореографією, а також сентиментально дорожать своєю запорозькою минувшиною
Історик Шпорлюк між комунізмом і націоналізмом
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
| |
|
|
|
|
|
Новини |
|
|
03.07 16:42 |
|
|
Зозуля потрапив до лікарні
|
|
|
03.07 13:45 |
|
|
І ще двох операторів
|
|
|
03.07 12:52 |
|
|
Володимир Литвин проти квотного принципу при формуванні виборчих комісій на виборах президента Украї
|
|
|
03.07 11:19 |
|
|
Футболіст їде до Франції
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| | |
| | |
