Критична маса літератури

Всі пишуть. Пишуть аспіранти й доценти, школярі та петеушники, гакери і юзери, безпритульні та неписьменні. Незникомий присмак істерії літає коридорами редакцій і поверхами Інституту літератури, осідаючи на сторінки поважних видань і жовтої преси. Чим керуються дописувачі у своєму нена в’язливому культуртрегерстві? Зрозумі ло, питаннями розвитку та перспективи. Ось, скажімо, масова література. Здавалося б, хто тільки не писав про її природність, необхідність і повну відсутність на вітчизняних культурних полях. Усі писали. Й що маємо в результаті? Слід визнати, що не маємо нічого: українська масова література не прищеплюється на пружному вітті нашого красного письменства, так само, як не ростуть в Україні, скажімо, кактуси чи інша галюциногенна мексиканська флора. А будь-які спроби вирішити проблему штучним способом – чи то конкурсами, чи то видавничими програмами – завершуються печальним збиранням невтішного врожаю. Він швидко перетворюється на видавничий неліквід, по глиблюючи світоглядну кризу згаданих вище гакерів і аспірантів. І оскільки, на моє глибоке переконання, проблема ця в найближчій перспективі вирішенню не підлягає, хочу обмежитися тільки двома зауваженнями.

 

По-перше, дивним, хоча й шляхетним, видається бажання українських адептів масової літератури вийти на широкі ринкові плеса в обхід законів ринку. Навіть якщо переконати всіх свідомих українців, що масова література українською існує, лише потрібно її купити, то навряд чи суцільна активізація цієї цільової аудиторії забезпечить видавцям прорив та сатисфакцію, бо скільки їх є, тих свідомих українців? Ну, самі видавці, ну, їхні автори, ну, аспіранти з філологами, ну, я теж куплю. А де взяти решту 97 тис. потенційних читачів, котрі забезпечили би появу першого українського бестселера? І тут виникає логічне питання – можливо, проблема не в якості текстів і відсутності авторів? Можливо, справа у відсутності читачів? Адже доки середньостатистичний громадянин не бере книжку до рук, називати його читачем щонайменше некоректно.

 

По-друге, з усієї цієї непрухи у нас дивним чином сталася підміна понять. Не маючи перед очима справжніх бестселерів, вітчизняні фахівці ладні зараховувати до зразків літератури масової (читай – невисокої якості) все, що хоча б якось і десь з’явилося. Дивовижна невибагливість і легкість, із якою критика формує списки масліту, не лишає жодного шансу на нормальний психічний розвиток читацької аудиторії, роблячи тотальну ревізію в її мізках і наповнюючи їх (мізки себто) термоядерною кашею української філології. В цій країні не може бути масової літератури, оскільки тут немає літературознавців, які би розуміли, що це таке.

 

І що ж у такому разі робити? Нічого не робити, відповім я. Зрештою, не така вже й велика проблема – є в цій країні масова література чи немає. Головне, щоби не було масового безробіття. А про все інше можна прочитати й у газетах.