Битва патріархів

До нас їде Вселенський Патріарх. Після візиту Папи Римського Івана Павла ІІ ми не бачили церковного гостя такого рівня в Україні. Це помітно навіть з того, як до нього готуються на державному рівні. Як і в 2001 році, нинішньому президентові України за внутрішньополітичної кризи дуже потрібен цей візит. І можна сподіватися, що, як і сім років тому, цей візит матиме значний позитивний вплив на релігійне життя в Україні. Ще одна риса, яка уподібнює ці два візити, – істерія в російських і проросійських ЗМІ в Україні.

 

Коли по-над рік тому заговорили про відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі, то переважно говорили про це в політичному контексті. Навіть хресний хід із концертами рок-груп, який пройшов Україною, супроводжувався закликами про православну єдність Росії, України та Білорусі. Хоча організатори ходу запевняли, що не мали ніяких політичних мотивів.

 

Святкування планувалося саме як торжество канонічного (читай: російського) православ’я. Цифра 1020 не дуже ювілейна, але на це не звертали уваги. Проте за останні кілька місяців завдяки насамперед президентові України ювілей переріс у справді свято, але вже не однієї з помісних церков, а світової спільноти православ’я. Більше того, до нас їде Патріарх Константинопольський, а це не входило до планів Московської Патріархії.

 

Досі Константинопольські архієреї нечасто бували в Україні. На сайті президента України перелічені візити кількасотрічної давності і чомусь не згадано, що 1987 року, напередодні святкування 1000-ліття хрещення, Патріарх Константинопольський Димитрій І відвідав Львів. А 1997 нинішній Патріарх Варфоломій побував в Одесі, точніше, на пришвартованому тут кораблі, де проходила конференція. Крім того, Україну неодноразово відвідували різні ієрархи Вселенської патріархії. З усіх найбільше запам’ятався нині вже покійний архієпископ з УПЦ в США Всеволод Майданський. У березні 2005 року він склав заяву до Ющенка, що Вселенська Патріархія визнає Україну своєю канонічною територією (до речі, ця заява не була чимось новим, лише повторенням позиції, яка у ХХ ст. прозвучала не раз). Можна з упевненістю сказати, що на теперішній візит в Україні давно очікували, щоправда, багато хто з осторогою. УПЦ КП і Українська автокефальна (незалежна – ред.) православна церква через свій невизначений канонічний статус не можуть сподіватися, що вони візьмуть повноцінну участь у святкуванні за участю помісних Православних Церков. Але останнє пожвавлення в рядах УПЦ КП може означати, що вони мають на щось надію. УАПЦ втратила свій шанс у 2000 році, коли не пішла на канонічне зближення з УАПЦ в діаспорі, яка належить до Вселенського Патріархату.

 

Щодо УПЦ (МП), то необхідно зазначити, що вона зараз у дуже підвішеній ситуації. Її Предстоятель Блаженніший Митрополит Володимир буде вітати Патріарха Варфоломія як першоієрарх єдиної канонічної Православної Церкви, що для нього є однозначно честю. Але для Константинополя він просто митрополит Київський, глава Київської митрополії РПЦ, і не Блаженніший (це звертання до предстоятелів помісних церков), а Високопреосвященніший. І це може бути чітко зазначено під час візиту Патріарха.

 

У ще складнішій ситуації опинилися в самій Московській Патріархії. Вийшло так, що ювілей, який вони ініціювали, обернувся проти них самих. Однозначно, вони не очікували, що, запрошуючи делегацію Константинопольського Патріархату на своє (!) торжество, запросять самого Патріарха. І наступний розвиток подій з підготовки урочистостей вийшов з-під їхнього контролю. Більше того, з вуст «неофіційних» спікерів МП в Інтернеті прозвучали чутки, що Предстоятель УПЦ КП «готов снять с себя патриарший куколь и в ранге митрополита стать верным соратником патриарха Варфоломея в деле создания «поместной церкви» с константинопольской пропиской». А це вже привід для нагальної мобілізації. Ось уже і Кіпрська Церква, звичайно, з «власної ініціативи», відмовилася від участі в київських торжествах (цікаво, яку трубу пригрозили перекрити). Натомість Предстоятелі Елладської Церкви, як і Грецької та Єрусалимської, все ж приїдуть. Сьогодні важко намагатися бути пророком, враховуючи, як швидко й непередбачувано розвиваються події. Я сподіваюся, що це справді буде торжество саме Київської Церкви, до якої належать щонайменше чотири спадкоємці Володимирового хрещення: УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ і УГКЦ. А, отже, варто очікувати піднесення релігійного життя в чи не найбільшій православній країні світу.