Усе залежить від товарообміну. Фінансові відносини лише на перший погляд перебувають у царині інтересів банкірів і економістів. Насправді соціально-економічна модель накладає на тебе свій невитравний відбиток, якому ти мусиш давати раду.
Скажімо, лібералізм – ця найбільш пластична і продажна форма суспільної організації. Здавалося, після всього того, що сталося з людством за останні сто років, лібералізм мав би слугувати взірцем гуманістичного поступу. Проте чомусь не слугує. Більше того – кількість незадоволених не зменшується, а засоби супротиву характеризуються все більшою ускладненістю та розмаїттям. І якщо в країнах із «початковими формами демократії» мова йде про збройну боротьбу та суспільну непокору, то в суспільствах із багатими ліберальними традиціями, як правило, все обмежується віртуальним бунтом одинаків. Інакше кажучи, народ масово йде в субкультури.
Скажімо, кіберпанк із похідним від нього стімпанком. Декларуючи від початку антисистемність і крайні вияви індивідуалізму, він, за ідеєю, мусив би пропонувати реальні поведінкові та стратегічні моделі, котрими можна було би керуватися в повсякденній боротьбі. Проте закладена в сам термін віртуальність обеззброює потенційних адептів, лишаючи їм можливість перенести всі свої претензії до суспільства в площину фантастики та рольових ігор. Зрештою, й сам панк, маючи в основі своїй здорове соціально-економічне забарвлення, звівся з часом до більш-менш контрольованих форм культурологічного мейнстріму. Якщо ж говорити про кібер-панк чи стімпанк, то будь-які натяки на нашу прекрасну епоху в цих випадках зникли остаточно й безповоротно.
Виникає парадоксальна ситуація – форми спротиву, як і форми лояльності, стають усе віртуальнішими. Проте соціальний аспект не зникає. Адже кожна кібер- чи стімпанківська антиутопія покликана, передусім, підтвердити неможливість справедливого перерозподілу праці. Й навіть коли у випадку стімпанку йдеться про переваги парових двигунів над двигунами внутрішнього згорання, допитлива особа усе одно зрозуміє, що проблема полягає в восьмигодинному робочому дні й транснаціональних корпораціях.
Ідеологія будь-якої субкультури, як правило, обмежується нехитрим візуальним набором, низкою штампів і суспільних уявлень. Ідеологія в цьому випадку – лише спроба демаскування, намагання переконати всіх, що ти сам переходиш на наступний рівень гри. Віртуальна реальність є не так спробою побудови ідеальної суспільної моделі, як можливістю хоча б в ігровий спосіб позбутися моделі реальної. Субкультурний простір заповнюється громадянами, котрі знайшли не так багато переваг у просторі навколишньому. Антиутопії, як правило, виникають тоді, коли людина не цілком впевнена в правильності дій, здійснюваних її співвітчизниками.
Одним словом, цілком логічно, що соціально-культурологічне тло стімпанку – ХІХ ст. – хронологічно пов’язане з марксизмом. Зрештою, саме Карл Маркс і є дідусем стімпанку. Та й просто панку також.
