Романтика «великої дороги» Про період великого кримінального переділу у Львові середини 1990-х я знаю не з третіх вуст. Саме на той час припало моє навчання в університеті (тоді єдиному в місті) та перша ро- бота в газеті. Нестачі в гарячих те- мах не бракувало – життя їх підки- дало мало не щомісяця.
Розвал СРСР «галицький П’ємонт» зустрічав не тільки мітингами під синьо-жовтими стягами. Відкоригували свою роботу й тутешні автори- тети, раптом усвідомивши свою окре- мішність. І вподобали нове амплуа – таких собі новоявлених опришків, послідовників Олекси Довбуша. Зви- чайно, я не схильний ідеалізувати то- гочасних лідерів злочинного світу, часто вони вдавалися до жорстких і жорстоких методів роботи, але до ве- ликої бійні, як в інших українських містах, у Львові не доходило. Пере- важно відбувалося об’єднання проти зайд із інших міст, які посягали на їхню територію.
«Вори» мали добрі стосунки з пред- ставниками культурно-мистецького бомонду, відвідували концерти й ви- стави. Займалися анонімним меце- натством, а також доброчинністю, за що їх любили місцеві злидарі. Пам’ятаю, як на поминках після смерті Завіні на вулиці виставили столи з наїдками, до яких підходи- ли безпритульні вшанувати пам’ять убієнного.
Іншим фанклубом стали підлітки. На перервах між уроками неповно- літні жителі Левандівки (одного з найкримінальніших районів Львова) обмінювалися чутками про нові «по- двиги» ватажків бригад. Смакува- ли подробиці, демонструючи свою псевдообізнаність. Задля досяг- нення кращого ефекту пересипали свою мову словечками з арго. Поза школою розважалися в компаніях, де діяли адаптовані правила тюрем- ного кодексу честі й існувала чітка ієрархія. Поява прізвища в міліцей- ському нотатнику вважалася герой- ством, адже саме з хуліганки розпо- чинали свій шлях їхні кумири, серед яких, до речі, не було жодного «мо- крушника» (того, хто відсидів за вбивство). Справжнім щастям була пропозиція попрацювати на під- хваті.
Полуда з очей юнаків спадала, коли вони впритул зіштовхувалися зі зло- дійськими реаліями. На щастя, біль- шість відмовилися стати частиною цього світу, інакше цвинтарі пере- повнилися б молодими мешканцями (до слова, львівські «авторитети», які загинули у час, коли на зміну «понятіям» прийшов «бєспрєдєл», не встигли дожити й до сорока ро- ків). Дехто затримався й навіть здо- був певний статус до того, як поли- шити ці недитячі ігри. Але минуле любить нагадувати про себе найне- сподіванішої миті.
Про версії останнього резонансного вбивства у Львові читайте тут.
