Христос під вартою маніяків

  

 

 

 

Минув тиждень, відколи з одеського Музею західного та східного мистецтва викрали картину Мікеланджело да Караваджо «Взяття Христа під варту, або поцілунок Іуди». Оскільки злочин не розкрито по гарячих слідах, шанси знайти картину нині залежать від того, якого типу маніяк стоїть за викраденням. Річ у тім, що злодій зі здоровою психікою та мрією моментально розбагатіти за таку справу не візьметься: справжню ціну живописного шедевра можна отримати лише на західному аукціоні найвищого рівня, але жоден аукціонний дім не торгує краденим. Тож повернімося до маніяків.

 

За останні сто років у світі траплялося чимало викрадень знакових творів мистецтва маніяками-одинаками, які не обов’язково були знавцями прекрасного – просто вони не могли опиратися бажанню мати саме цю річ у себе на горищі. Зазвичай такі люди самостійно цуплять твір і ніколи нікому не розповідають про своє щасливе придбання. Тим не менше, поліція за кілька місяців (часом років) «вираховує» умільця й під оплески громадськості повертає картину чи скульптуру на її місце в музеї.

 

Маніяки другого типу знаються на мистецтві незгірш від досвідчених музейників. Вони мають достатньо грошей, щоб купувати на аукціонах твори художників першої величини, але коли до повноти колекції бракує картини, про яку відомо, що вона погано лежить (а в наших напівзруйнованих музеях погано лежить практично все), такі поціновувачі прекрасного шукають людей, які могли б за скромну винагороду роздобути омріяний твір. У подібних випадках ланцюжок осіб, на різних кінцях якого перебувають респектабельний колекціонер-замовник та злодії-виконавці, буває настільки довгим, плутаним і рясно змащеним грішми, що перспектива повернення твору стає примарною. У світових медіях для колекціонерів та в Інтернеті роками кружляють зображення викрадених шедеврів, які, ймовірно, вже ніколи не побачить жоден шанувальник мистецтва і не дослідить жоден мистецтвознавець.

 

Силовики припускають, що крадений Караваджо «пірнув» у одну з численних «дірок» на такому близькому до Одеси кордоні з Придністров’ям. Якщо звідти картина вирушить до маєтку якогось російського олігарха, то шукай вітру в полі на неозорих просторах Росії. Але можливий інший сценарій. Відносно недавно оприлюднено результати міжнародної мистецтвознавчої експертизи, що підтвердили приналежність «Поцілунку Іуди» пензлю Караваджо. Це могло стати сигналом для злодійкуватих колекціонерів із Європи та США. А якщо крадений шедевр повезуть у західному напрямку, є бодай невеличка надія, що його знайдуть. Адже західна поліція та спецслужби мають непорівнювано більший досвід розкриття подібних злочинів, ніж їхні українські колеги, працюють з фантастичним обладнанням, до їхніх послуг консультації чільних фахівців світу. Та все це – лише сподівання.