Наша оборона

Ну чому всі так причепилися до того параду! Наче немає інших проблем. Військовий парад – це радість дітям, генералам і політикам. Ну й нагода людям і світові показати, що є ще в нас військові частини з пофарбованою технікою й вишколеними офіцерами. Як казав мій сусід на Подолі, коли дивився з балкона на танки, які поверталися з репетиції параду: «Аж в армії знову відслужити захотілося». А всі кричать про те, що «українська влада використовує мілітаристську риторику». І, мовляв, готує виборців до війни з Росією й ледь не до запровадження надзвичайного стану. Не знаю. Єдиний мілітаристський пафос від параду відчув ще один мій сусід на тій же репетиції: він гукав танкістам, вказуючи на скупчення шикарних авто: «Хлопці, давіть ці джипи!» Ну що мілітаристського може бути у веселій постановці цього параду, коли в головнокомандувача глохне мікрофон – це ж смішно! Про яку пропаганду «сильної руки» йдеться, коли її організатори не здатні забезпечити трансляцію через гучномовці на Хрещатику, щоб пояснити публіці, що це не бочки з пивом на дизельному тягачі, а зенітноракетний комплекс С-300.

 

І, до речі, в тих vip-місцях, де трансляцію було чути, диктор розповідав цілком мирні речі. Не «з такої техніки були збиті російські літаки в небі над Грузією» і не «екіпаж цього бронетранспортера знищив стільки-то терористів під час виконання миротворчої місії в Іраку». А говорили, що «цей вертоліт завозив продовольство постраждалим від наслідків повені» тощо.

 

Зрештою, про мілітаризм не йдеться вже тому, що ідея військового параду була озвучена задовго до трагічних і безглуздих подій на Кавказі. Так, спічрайтери президента використали мілітарний азарт, який охопив багатьох пересічних виборців, і наповнили промову Ющенка фразами, підозріло схожими на тему Тижня «Як воюють українці» (див. № 27). При цьому не зрозуміло, чому це в День Незалежності «в наше серце має увійти дух перемоги» (а не свободи) і кого ми повинні перемагати. Особисто я в каламутних подіях у Південній Осетії та Грузії не бачу сторін, заради яких варто воювати. Зате я точно знаю, що варто воювати за свою рідну країну й родину. Це не напад, це самозахист, це війна за ту ж таки свободу. Власне, парад і продемонстрував, що самозахищатися ми можемо – ще й як. Зенітно-ракетні комплекси, провезені в купі старовинної радянської техніки – оце й була сутність параду, й зовсім не мілітаристська. Ми мирні люди, але С-200 і навіть С-300 стоять на запасній колії. В сучасних війнах домінування в повітрі вирішує багато чого – й от завдяки параду весь світ знає, що в України є зенітно-ракетні комплекси, які днями збили близько десятка російських літаків (беремо середню цифру між заявленими грузинами 20 і визнаними росіянами 4). Добре, що парад відбувся й успішно завершився. Танки не провалилися в торговельні центри, літаки не впали на Труханів острів. Ющенко пообіцяв звернути нарешті увагу на армію й забезпечити її коштами, а громадян – гідними умовами життя.

 

Тепер владі залишилося виконати свої обіцянки. Таким чином вона виконає хоча б одну свою обіцянку до кінця – й тоді «дух перемоги» нарешті ввійде і в її серце, і в наші серця.