«Острів Південна Бессарабія»

Наскільки хиткий контроль нашої держави над певними своїми землями, цього літа могли пересвідчитися десятки тисяч звичайних відпочивальників. Якщо будь-якого іншого серпня складнощі пересування між південною частиною Одеської області (історична назва – Південна Бессарабія, найбільші міста – Білгород-Дністровський та Ізмаїл) і рештою країни могли дратувати лише водіїв-далекобійників, місцевих мешканців і курортників, то після подій у Грузії на цю ситуацію варто було звернути увагу й декому з вітчизняних «глобальних стратегів». Якщо подивитися на мапу, то побачимо, що українські землі на захід від Дністровського лиману, отримані Українською РСР у 1940 році від Румунії, поєднуються з українським «материком» лише двома суходільними шляхами.

 

Перший – автомобільна траса через села Маяки та Паланка, причому 6,5 км цього шосе знаходяться на території іншої держави – Молдови. Другий шлях – автомобільно-залізнична дорога Кароліно-Бугаз – Затока, яка проходить через міст над гирлом Дністра. Ці транспортні артерії сполучають Україну з 11 727 км2 її території (тобто це 2%, територія розміром із Закарпаття) і з 426 000 її громадян – а це ж майже 1% населення!

 

Згаданий міст є одночасно й автомобільним, і залізничним, до того ж, розсувним (для проходу великих суден). Його пропускна здатність – 15 тис. автомобілів щоденно, котрі з перечікуванням долають тут чотири залізничні переїзди і ще чекають, поки під мостом пройдуть морські судна до Білгородського порту. Цим вузьким транспортним коридором відбуваються всі автомобільні перевезення між Балканами, Подунав’ям і Півднем України. Такий шлях, як бачимо, і за звичайних умов нелегкий, а що ж говорити про нестандартну ситуацію?

 

Повінь у верхньому басейні Дністра асоціюється в нас лише із руйнуваннями в Прикарпатті та на Поділлі. Але ж Дністер не закінчується на молдовському кордоні й потім знову «потрапляє» в Україну – вже на Одещині. Висока вода, дійшовши сюди, зруйнувала також дорогу через Маяки, залишивши доступним тільки шлях через міст.

 

А тепер уявімо, що на зношеному мості (збудованому ще на початку 1970-х, тому він потребує суттєвого ремонту) раптом трапляється випадкова – чи не випадкова? – аварія. Тоді контакти України з територією, на яку, до речі, в промовах низки зарубіжних маргінальних політиків претендує Румунія, стануть можливими лише повітряним або морським шляхом! Ніби як із набагато меншим (0,17 км2) островом Зміїним, статус якого досі не визначений у міжнародно-правових документах.

 

Отже, не треба докладати надзусиль, аби буквально «відчикрижити» чималий шмат нашої території, раптом за кордоном відчують таку нагоду. Розмови про новий грандіозний міст між Овідіополем та Білгород-Дністровським точаться вже 20 років, але гроші на цей проект поки не знайшлися. Щоправда, є один «дешевший» вихід: Румунія – член НАТО, а територіальні претензії між членами блоку неможливі. Тому є потенційна можливість обидва «острови» – і Крим, і Південну Бессарабію – захистити одним правовим актом.