Після 8/09

Спершу я вирішив, що помилився – замість «головного каналу країни» ввімкнув кабельну «Ностальгію», де крутять старі радянські передачі, зокрема «Міжнародну панораму» якогось 1983 року: добре поставлений закадровий голос із викривальними інтонаціями, моторошні кадри «їхнього» життя й за всім тим непідробний пафос власної моральної правоти. Напередодні сьомої річниці трагедії 11 вересня «Інтер» показав документальний фільм, де переконливо доводилося, що теракти в Нью-Йорку та Вашингтоні влаштували самі американці, точніше, американські спецслужби.

 

Версія, в принципі, не нова. Вже за лічені дні після катастрофи, на тлі кричущої некомпетентності хвалених ЦРУ та ФБР, знайшлося чимало охочих потанцювати на кістках загиблих: журналісти, конспірологи, професійні мисливці за НЛО й інші ентузіасти. Фільм «11 вересня. Секретний сценарій», що його показав «Інтер», вирізнявся лише складом експертів: двійка-трійка чекістів у відставці, один колишній керівник апарату міноборони СРСР за маршала Устінова, двійка колишніх диверсантів (російських), двійка політологів (російських), один колишній пілот (російський). Виготовлено цей продукт на російському каналі «РЕН ТВ», який набув чіткої репутації придворного після його примусового продажу структурам, близьким до Кремля.

 

Слідство у справі 11 вересня справді залишило чимало білих плям, і я охоче вислухав би версію колишніх російських чекістів (хоча, як відомо, колишніх чекістів не буває). Очевидно, фахівці такого рівня можуть поділитися корисними думками. Але їх я слухатиму лише після того, як вони запропонують переконливе пояснення вибухів у Москві та Волгодонську, штурмів театру «Норд-Ост» та бесланської школи. І доки цього не сталося, будь-які викриття підступних американців маю право сприймати як те, чим вони насправді є: злісною й неприхованою пропагандою. Ось головний висновок фільму, який формулює в камеру один з «експертів», генералполковник Леонід Івашов: «Замовником [терактів] виступав світовий фінансовий центр, його ще називають Фінансовим інтернаціоналом, Тіньовим урядом світу»... Коротше кажучи, жидомасони. Оплески!

 

Наступного ж ранку в студії радіо«Ера» йшла якась дискусія про НАТО. На програму зателефонувала жіночка з Харкова: «Нащо ви нас туди тягнете, до Америки? Вони ж самі влаштували свої теракти, це всі знають». Коли в Україні відбуватиметься референдум зі вступу до НАТО, хай менеджери з «Інтера» згадають харківську sancta simplicitas і не кажуть, що вони тут ні до чого. Досі вважалося, після дати 9/11 (чомусь американці пишуть спочатку місяць, а потім день) настала нова епоха. Так-от, після 9 серпня 2008 року, коли Росія почала війну на території суверенної Грузії, так само змінився історичний час. Тобто після 8/09 ми знову живемо в біполярному світі. Можливо, десь у Бельгії це питання стоїть не так гостро, як в Україні, бо один із полюсів цього нового світу знаходиться буквально за нашим парканом. І нам усім тут доводиться обирати, на якому ми боці: разом із рухом «Хезболла» та Венесуелою чи разом зі Сполученими Штатами та Європою. На жаль, питання стоїть саме таким чином. Відтак, пропаганда в Україні має оцінюватися за законами надзвичайного стану.

 

Нам уже дали зрозуміти, що Україні так просто не минеться офіційна підтримка Грузії. Йдеться не лише про непоступливість у газових переговорах, подальші обмеження торгівлі чи щедре підгодовування п’ятої колони, ми й до того досить довго відчували на плечі важку братську руку. Тепер лише стало очевидним: одного чудового дня геть ніщо не завадить Росії, щойно їй заманеться, ввести свої війська на нашу територію під гаслом «За Сєвастопаль атвєтітє!» Не тому, що вона погана, жадібна чи дурна, просто це її нинішня природа, як природа хижака – годуватися антилопами, а не «віскасом». Тому всім у нашій країні, від кого щось залежить, час визначитися, на якому боці грати. Місць на трибуні немає, тільки на полі.

 

Це зовсім не означає, що не можна лаяти Америку, просто, якщо не з відчуття самозбереження, то хоча б із міркувань гігієни, краще лаяти своїми словами, а не транслювати пропаганду московських яструбів. У них там своїх 140 мільйонів, є кому дурити голову байками про тупих і водночас хитрих «піндосів» (як віднедавна кличуть американців шанувальники Задорнова). Документальний фільм «11 вересня. Секретний сценарій» на «Інтері» взяв рейтинг 3,10 і частку 17,47, залишивши того вечора далеко позаду найближчі канали-конкуренти. З погляду звичайного продюсера, не обтяженого відповідальністю перед країною, гріх відмовитися від такого продукту. Рейтинги не пахнуть, особливо коли саме поняття національного телепростору України – фікція.