А хто «переможе» через 300 років?

Івану Степановичу Мазепі уже свої мирські справи – і обмірковані, й відчайдушні – закінчив, залишивши нам для згадки лише свою справді історичну постать. Чи ближчими ми стали до усвідомлення тих вистражданих Мазепою «прав і вольностей» після трьох століть, що минули? Прикро, але немає жодної впевненості… Свого часу Тиждень уже писав (№24(33) від 16 червня 2001 року) про заходи, які планували здійснити за державної підтримки в Києві та Полтаві, котра залишається в усій цій історично-політичній епопеї каменем спотикання, – але чи було після того щось зроблено, заплановано, або ж принаймні чітко сказано?

 

У Києво-Могилянській академії можна дізнатися про те, що за кілька тижнів до початку представницької міжнародної наукової конференції «Іван Мазепа та його доба» її організатори (яких очолює така шанована людина, як В’ячеслав Брюховецький) не отримали від держави жодної обіцяної копійки. Ми, звісно, можемо вірити, що Академія самотужки подолає цю ситуацію – але чи не є це проявом не лише байдужості урядовців, але й певного їх ставлення? Запитуємо далі… У представників наукової громадськості, залучених до співпраці з очоленим віце-прем’єром Іваном Васюником урядовим оргкомітетом (а в комітету завдання набагато масштабніші, аніж якась конференція), склалося враження, що з комітетом цим стався якийсь загадковий «параліч»: Київ – окремо, Полтава – окремо. І вага проблеми полягає не в тому, наскільки вчасно і на які саме проекти будуть виділені державні кошти (витрачати в нас уміють), це – вже другорядне порівняно з оцим незрозумілим ставленням. Ким є Іван Мазепа для української влади? Сьогодні він начебто «національний герой», а через рік, за чергового політичного «переформатування», цілком може знову стати «зрадником»? Готуємося? Бо ж без діяльність – це вже позиція…