Мого приятеля, білоруського опозиціонера, під час поїздки до Яремчі вразили гуцули, які досі ненавидять «совок», але шанобливо відгукуються про Бацьку. Я йому розповів про наших комуністів і прогрес-соціалістів, які чи не моляться на Аляксандра Ригорича, котрий репресує білоруську Компартію. Знайомий націонал-патріот нещодавно зізнався (трохи соромлячись), що і йому подобається Лукашенка: «От якби ще він мову й символіку не чіпав, узагалі був би ідеальним». Аполітична гламурна студентка сказала, що їй імпонує манера білоруського президента говорити про себе у третій особі. «Так говорили індіанці в старих фільмах». На відміну від сірих і безликих «недодиктаторів» штибу Кучми чи Шеварнадзе, Лука – втілення харизми. Й багато хто знаходить у ньому щось симпатичне, особливо на тлі державної імпотенції переважної більшості наших політиків. Ми готові пробачити навіть так звані вибори, які відбулися минулої неділі. До парламенту не пройшов жоден опозиційний кандидат. «Ха-ха, цих ідіотів кинули, – сміється з-за кордону політичний емігрант Зянон Пазьняк. – Вони пішли на вибори, легітимізувавши їх, замість того, щоб бойкотувати!»
Цими виборами Лука заліпив ляпаса Заходу, а останній каже, що й далі «налагоджуватиме стосунки» з Мінськом. І Лукашенка нібито не проти: «Ми за співпрацю, ми ж щит Європи від нелегальних мігрантів зі Сходу».
Лука обламав Кремль, не визнавши незалежність Південної Осетії та Абхазії. При цьому в Росії розуміють, що залежні від Луки – Путін одразу ж після виборів зателефонував і попросився приїхати, поговорити. Й білорус нібито не проти: «Ми за співпрацю, ми ж щит Росії від агресивного блоку НАТО!» Тепер подивимося на економіку. Наші політики наввипередки підвищують пенсії, організовують пільги й гречку, бо головний виборець – пенсіонери. Лука відмінив пільги для своїх пенсіонерів. Натомість у Білорусі акцизи на тютюн і спиртне зростають. Порядок, сильна рука!
Німецький спостерігач, висловивши невдоволення способом підрахунку, тут же попросив сфотографуватися з білоруським президентом і з його сином (Лукашенка не приховує, що п'ятирічна дитина є позашлюбною, і багатьом це теж імпонує, мовляв, мужик!). Можливо, німець і не так палко симпатизує білорусові, але теж попав під чари його харизми.
Колишній колгоспник виявився талановитим державним менеджером – таких у новітній історії Білорусі може просто вже не бути. От за цю талановитість, якої так бракує нашим у вічній боротьбі за владу, його й люблять хоч націоналісти, хоч комуністи, хоч аполітичні студентки. Лукашенка наймає силовиків із Росії, силовики лякають чиновників, чиновники лякають виробників. Регулярно білоруський Макіавеллі розганяє силовиків, кидає їх до в’язниць, а потім відпускає назад у Росію. Він зберіг радянську промисловість і особисто контролює входження на всі світові ринки, на які тільки можна ввійти – від молока до софту для ракетних комплексів. Лукашенка, на відміну від усіх білоруських і більшості наших політиків, – азартний гравець. Він торгується з усіма за все під будь-яким приводом, він блефує й отримує від цього задоволення.
Так він створює «білоруське економічне диво» й стабільність, про яку так мріють більшість українців. За цією стабільністю ми – що вже казати про білорусів – готові навіть забути про тих, хто зникли за правління Луки. Ця стабільність, яка тримається на одній людині, і є найбільшою загрозою. Щойно Лукашенка піде або втратить чуття й смак до інтриг, вона закінчиться. Не допоможе ані офіційно проголошений наступник у вигляді вже згаданого п’ятирічного сина, ані сміх «радикальної опозиції» з-за кордону. Життя потребуватиме змін, і ці зміни будуть не з найприємніших для тих, хто звикли до стабільності. Почнеться партійна гризня, некомфортний розгул свободи преси, приватизація підприємств, хамство судової системи, ущільнювані забудови, посилений наступ Росії, байдужість Заходу, паркування на тротуарах, популізм і гречка. Почнеться глобалізоване життя з усіма його принадами й недоліками.
«Зараз Білорусь – як Візантія в свої останні роки, такий собі острівець в оточенні світового капіталу, – порівнював білоруський економіст Міхал Залєскій. – Щойно Лукашенка піде, цей острівець потоне».
