«Компартія України виражає рішучий протест проти переслідування громадян за їхні духовні переконання й політичні погляди, що відбувається з доручення Банкової й за згодою Президента...» і т. ін. Цей шматок тексту кількамісячної давнини викинув пошуковик, коли я вирішив дізнатися, чим збираються зустріти українські комуністи річницю петроградського Жовтневого перевороту – хай там як, а кругла дата, дев’яносто років!
Переслідування за переконання – це серйозно. Попри весь скепсис, довелося поцікавитися, з якого приводу така гучна офіційна заява однієї з провідних українських політичних сил. Виявляється, влітку в Одесі група маргіналів влаштувала хресний хід пам’яті імператора Миколи ІІ, який плавно переріс у антинатівську демонстрацію, відхилився від узгодженого з міською владою маршруту, перекрив рух транспорту в центрі міста... За що Приморський райсуд наклав на організатора акції штраф у 170 гривень. Закатували, просто жах!
Ні, прошу вчитатися, це не анекдот, а документ: Микола ІІ... хресний хід-антинатівська демонстрація... дозвіл міської влади... перекриття руху... 170 гривень... З приводу такої-от карикатури законні спадкоємці більшовиків висловлюють рішучий протест. Вони захищають право вшановувати пам’ять колишнього монарха колишньої держави, якого їхні духовно-організаційні попередники стратили без суда і слідства разом із дітьми та прислугою. Вони захищають право сповідувати православ’я (до речі, тільки одного – московського зразка) й ходити містом із хрестами та херугвами – після того, як більшовики винищили до 1922 р. близько 335 тисяч священиків тільки за те, що ті були священиками. Вони захищають право на інші політичні погляди, наші комуністи! Звісно, як захищали це право вони – саме вони, бо це вже зовсім недавно, – варто було б запитати ну хоч би у Василя Стуса, Петра Григоренка, Миколи Горбаля, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка, Надії Світличної, Гелія Снєгірьова, але їх уже нема серед живих. Проте ще можна поговорити з Мирославом Мариновичем, Леонідом Плющем, Семеном Глузманом – почуєте чимало цікавих сюжетів.
Я ще зрозумів би, якби комуністи сказали: «ми зберігаємо вірність ідеалам, але зрікаємося урочисто, публічно, безкомпромісно жахливого спадку», тоді, можливо, можна було б їх пускати в порядне товариство. Але ж вони знову про індустріалізацію (добре, що не колективізацію), звільнення Європи від фашизму (добре, що не про режими, які вони насадили скрізь, де їм дозволили), про людину в космосі (добре, що не про ракету «Сатана», похідним продуктом від якої була радянська космічна програма).
Ось побачите, наступної середи вони знову понесуть квіти до пам’ятника вождеві, який колись заповідав: «Говорити правду – дрібнобуржуазний забобон». Бездарний керівник, кепський менеджер, слабкий філософ, обмежений економіст, безпринципний політик... Єдине, чим Ленін справді володів неперевершено, – це терор та інтриги. Завдяки терору виграв громадянську війну, придушив незалежність народів імперії, пограбував свій власний народ (від «залишків» хліба до церковних цінностей), побудував систему тотального контролю, позбувся конкурентів. Йому – квіти?
Хоча цікаво, що сказав би Ленін, побачивши комуністів, що сидять в одній парламентській коаліції з представниками олігархічного капіталу й підтримують православних монархістів? Гадаю, від такого він перевернувся б у своїй піраміді. Скажете: скільки можна про них? Але «червона» дата в календарі муляє око, але в поштову скриньку регулярно кидають газети «Коммунист» і «Киевский вестник» (цікаво, за які такі пролетарські гроші?), але на останніх виборах понад п’ять відсотків співгромадян проголосували саме за них...
Проблема навіть не в цих п’яти відсотках. Проблема в нездатності суспільства протистояти шизофренії (бо Ленін та Микола ІІ в одному флаконі – це точно діагноз), що є продовженням старої хвороби. Адже не так багато людей чинили спротив системі Сталіна, так само як і системі Хрущова чи Брєжнєва. Тобто комунізм як влада тримався на солідарній згоді великої кількості, якщо не більшості населення всього СРСР і УРСР зокрема. Зауважимо, вцілілого населення, хоча це мало що міняє. Сьгодні політичне виживання комуністів тримається на колективній байдужості, а не на толерантності західного типу. Толерантність – це усвідомлення, а тут щось цілком протилежне.
Кажуть, тривалий контакт із душевнохворими сприяє розладу психіки в здорових людей. Тому напередодні кожного 7 листопада треба їм нагадувати, хто вони такі. І в проміжках також.
