Запустити механізм

Кінець 90-х, опозиційно налаштована публіка ставить у Києві свічки біля пам’ятника жертвам Голодомору. Поряд чергують комунальники. Люди розходяться, і дядьки з тітками в жовтих жилетках починають наводити порядок – прибирати запалені свічки. Жоден із керівників держави про дату не згадує – путінська ж Росія – стратегічний партнер. У теленовинах сюжет про Голодомор показують десь під кінець програми – там, де зазвичай ідеться про різні хохми. Шум піднімають лише «національно стурбовані» (за висловом Азарова). Тодішній мер Києва Омельченко (як демократ) пафосно повідомляє, що місто виділить ділянку під Меморіал жертвам Голодомору десь на Лівому березі. Через декілька місяців просковзує новина: на призначеній під Меморіал землі планується комерційне будівництво.

 

Цьогорічне відзначення роковин Голодомору критики вже назвали занадто помпезним і дорогим. Як на мене, то краще нехай буде занадто помпезне, ніж напівпідпільне. Й навіть якщо Ющенко робить собі піар на увіковіченні жертв Голодомору, то це краще, ніж піар на дружбі з Кремлем. У мене виникло враження, що тема Голодомору для Ющенка – шанс хоча б наприкінці свого президентського терміну в чомусь змінити країну. Та скептицизм, із яким радила Тетчер ставитися до дій політиків, змушує зазначити: попри всі труднощі, пов’язані з актуалізацією питання Голодомору, – це завдання порівняно, скажімо, з судовою реформою, простіше. Та й особливих політичних дивідендів тема Голодомору не приносить, тож через це бажаючих її просувати в українському політикумі обмаль. Чомусь у цьому середовищі більшість вважає, що «дружити з Росією» більш перспективно. («Українська справа давно програна», – розмірковувала у приватній розмові з цього приводу одна рядова депутатка з демократичної коаліції.) Тому маю надію, що Голодомор для президента – проблема суто особиста.

 

Нинішні роковини підтвердили існуючу думку – Ющенко сильний у визначенні стратегічних напрямів розвитку країни й до болю нерозторопний у конкретних кроках щодо реалізації цих напрямів. Привезти на вшанування події чотирьох президентів – це сильний хід. Але будувати Меморіал в останні дні – совкова звичка. Відкладати його остаточне відкриття на потім не найкраще рішення, бо коли так розвиваються події, виникає думка, що Меморіал не добудують узагалі. Та й до розробки концепції музею варто було б запросити світових архітекторів першої величини (бюджет дозволяє). До того ж наполегливі зусилля влади для визнання Голодомору геноцидом і досі не підкріплені юридичними кроками. Маю на увазі кримінальні справи, порушені проти тих, хто забирав хліб. Оформлені згідно з відповідними вимогами докази того, що відбувалося це за вказівкою з Кремля. Рік тому ми про це писали (Тиждень № 5 від 30 грудня 2007 року). Євреї зуміли пройти цю юридичну процедуру. А живих свідків нашої трагедії щороку стає все менше. Та й якщо влада в країні зміниться, то запущений механізм слідства їй буде зупинити набагато важче, ніж просто ігнорувати день Голодомору.