Особиста думка
Прощання слов’янки
Чекан Олена
Цей марш часів Балканської війни 1912 року я пам’ятаю років із шести. Він лунав із репродуктора Сімферопольського вокзалу, коли я залишала вперше побачене море
З того часу цей марш завжди прокидається в мені символом прощання. Зараз я прощаюся з найкрасивішою слов’янкою у світовій політиці.
З Юлією Володимирівною Тимошенко.
Прощання з присмаком моєї капітуляції. Перед доказами друзів, котрі весь час торочили про провальні рішення в макро- і мікроекономіці, про олігархічні хитросплетіння української внутрішньої політики, де пані Тимошенко не остання людина, та про сувору дисципліну й ієрархічність БЮТу. Я геть відкидала ці аргументи, бо, по-перше, від економіки-політики мене нудить, а по-друге, третє й до безкінечності, я маю слабкість до стильних і безпосередніх людей. І мені було цілком достатньо, що пані має вишукані строї, високі підбори, і, найголовніше, – сміється дзвінко, нестримно, як дівчисько. У світовій політиці зараз багато жінок, але всі вони… Не хочу продовжувати. Хіба що покійна Беназір Бхутто була стовідсотково красунею. А леді Ю ще й на додачу – чи не єдиний справжній чоловік у всьому українському істеблішменті. Тобто наша Маргарет Тетчер. І навіть безглузду й незграбну кампанію за крісло київського мера я сприйняла як «і на Сонці є плями».
Та як у смерті кохання останньою краплиною стає якийсь дріб’язок, так і мене доконала суща дрібничка – український прем’єр-міністр офіційно привітала з ювілеєм загальнорадянську Примадонну. Я не про смаки. Це окрема розмова, хоча зазначу, що ніколи (!) не бачила першого ешелону наших політиків на концертах, скажімо, очікуваних у всьому світі Вадима Руденка, Алєксандра Князєва чи Миколи Сука. Не було їх (жодного!) і на недавньому грандіозному, дарма, що з легендарного складу залишилися тільки двоє музикантів, концерті джазової групи Earth Wind and Fire Experience Featuring the Al McKay Allstars. А також і на виступі всесвітньо відомого індійського музиканта Пандіта Харіпрасада Чаурасії. Я дивилася тоді на чималий натовп, який жадав зайвого квитка біля Київської філармонії, і думала, ну хоч би бодай хтось із політичних віпів з’явився, просто так, із цікавості до етнічної музики на єдиний концерт визнаної світом величини. І тут мені згадалася випадково побачена картинка на ТБ: останні хвилини сольника Поплавського в палаці «Україна». Найперші люди нашої держави не стримували щирих сліз! Справді, є над чим замислитися. Може, саме в царині культурних пріоритетів нашої еліти й криється вся недолугість української економіки, політики, та й загалом українського життя? Але, повторюю, – їхні мистецькі критерії потребують окремих досліджень і окремої розмови.
Тож повернімося до Юлії Володимирівни з Аллой Борісовной. Ніяк не могла второпати: якщо ми такі ввічливі, що поздоровили пані Пугачову, то чому ж пропустили ювілеї Мадонни, Тіни Тернер чи 90-річчя, на жаль, нещодавно померлого Моріса Дрюона? Знову ж, не про смаки йдеться. Це що – реверанс Росії як газовому монополістові чи просто данина особистим уподобанням нашої прем’єрки? І тут у мене промайнув здогад: незабаром вибори. Привітання – це складова передвиборчої кампанії. Бо якась чимала, принаймні жіноча, частина електорату обожнює Примадонну, так чом би й не попіаритись?
На Майдані, в Помаранчеві дні ми думали, що далі все покотиться само собою, – ми ж довірили країну найкращим, майже святим. Ми кепкували, коли розпочалися всі ті чвари з перебіганням депутатів із фракції у фракцію, а потім змирилися з Верховною Радою, яка не працює. Все, що відбувається зараз у країні, – це не поразка помаранчевих владних сил. Це підсумок нашої байдужості й нашої інертності.
Колись, дивлячись по «Інтеру» сповідь Юлії Володимирівни про те, як вона «вже взяла за руку президента, але тут, як на гріх, увірвався весь у сльозах і соплях Порошенко й усе зіпсував», я заплакала, підхопилася до дзеркала, заплела косу й виклала її короною. «Терміново поміряйте температуру й викликайте лікаря», – занервував мій друг, що якраз зателефонував мені з Праги.
Я видужала. Щойно. Виявивши помилку, виділіть її мишкою та натисніть CTRL+Enter
Коментарі читачів
UKRAYINKA
До пана Амона.
"Думать по-украински" переводится на украинский двояко. Можно "думай українською" (мовою), а можно "думай по-українськи" (тобто так, щоб було добре для України).
16.01.2010 22:38
Павлик
Виявляється "Батька" для пійдняття інересу народу до культури, змусив нардепів прийти на церемонію вручення звань(народного вітав сам, а заслуженого-уже вони рідні), із квітами купленими за власний кошт(хоча це і не показник), а не держави.
Але ми не в Білорусії, і Батька не можна вважати демократом, та все ж таки взяти за приклад можна, я думаю навіть варто.
16.01.2010 22:30
Прохожий
Немного не в тему. Почему-то никого не встревожило периодически всплывающее в СМИ информация о возможном сговоре между ПР и БЮТ. Если под маркой спасения страны от кризиса они объединятся и изменят конституцию то нам можно будет забыть о надежде все-таки увидеть настоящую демократию. Если эти слуги народа законсервируют себя во власти то законным способом их не сменить, все будет решаться междусобойчиком. Эта сволота и сейчас на нас навалила но есть опаска что на выборах их спихнут с трибуны а по новой конституции они будут вечными и бессменными слугами народа.
16.01.2010 22:29
Александр
Господа журналисты! Пишите о том, что вас действительно волнует, не бойтесь быть просто людьми, не скрывайтесь за объективностью – её нет. Журнал у вас чудесный, но не хватает ощущения, что конкретная статья, это то, чем живет автор в эту секунду. А ведь в этом и заключается настоящий профессионализм. Госпоже Чекан – спасибо, хотя большинство комментаторов не поняли, о чём она написала.
16.01.2010 22:28
Амон
АХ,АРЛЕКИНО,АРЛЕКИНО...
Дело , наверное , не в колличестве журналов.7 перечисленных Вами - это много?мало?достаточно?...Естественно , применительно к ТОМУ времени?..Наверное , соблюдались какие-то искусственные пропорции - я так думаю.Дело в другом. А в чем - я не очень понимаю. При советах жил на юге - Одесса , Николаев. Много читал.Много - как теперь говорят - тусовался...Не могу вспомнить ни одного случая , чтобы кто-то воскликнул:" Слушай,а ты читал в последнем ...ЖУРНАЛИСТЕ УКРАИНЫ(РАНКЕ,СОВ, ЖИНКЕ.******** и проч.) - ТАКОГО_ТО? Правда здорово?" Обсуждались - "Литературная газета","Комсомолка" , один из самых антисоветских журналов - "Изобретатель и рационализатор", "Наука и жизнь" и проч... А в детстве во многих семьях выписывались - наряду с русскоязычными детскими журналами "Барвинок" - это было нормально. С повзрослением интерес к украинскому постепенно угасал... Я пишу сейчас ТОЛЬКО О СОБСТВЕННЫХ ВПЕЧАТЛЕНИЯХ В СРЕДЕ МОИХ ТОГДАШНИХ ПРИЯТЕЛЕЙ НА ЮГЕ УКРАИНЫ - не пртендуя на истину. Вот уже матюков начитаюсь... Да. Так вот,тем не менее, первая прочитанная мною сотоварищи книга на украинском языке была "Бойня номер 5" Курта Воннегута - уж не помню , в чьем переводе. Прочитали ее многие и даже некоторое время в нашем кругу гулял рефрен из нее "...бува й таке..." Наверное , первоначален был , все же , интерес к литературе , а через него уже к языку.Потом стали почитывать "Всесвіт", в перестройку - "КОЗУ" , хотя "КОЗА" была газетой глуповатой и не шла в сравнение с латвийской "Советской молодежью" я уже молчу про лучший в советах авангардный журнал "Родник" - из Риги... Да! Вспомнил! Еще было такое явление , как "Перец"! Это было - вощще! Читать , иметь и листать его в моем кругу считалось неприличным - как теперь засветиться на концерте петросяна - дроботенко - ещенко с их общей фрау степаненко... По- настоящему интерес к языку и глубокое уважение к украинской культуре для меня и -не скажу для многих...для некоторых моих русскоговорящих знакомых- пришли со всплеском української співаної поезії - через Зою Слободян , Панчишина Андрія , Сергія Мороза та Андрія Твердака , Олю Богомолець , Стаса Щербатих , Михайла Грицика , Івана Козаченка(не путать с попсовиком) и многих других... Это все - повторюсь - мои личные впечатления. На западе , где на одно - невыбитое поколение- было больше людей , сохранивших свои традиции, наверное ЭТО время и журнальные пристрастия проистекали иначе , но я об этом говорить не могу.
Тему эту мог бы продолжить , к примеру , Юрий Макаров...Он определенно объективнее.
Вот почти все , что пришло в башку по поводу "Запретов" и очень неполного(а где "ВСЕСВИТ"?) списка украинских журналов - как бы "в пику". Я не считаю себя виноватым в том , что в детстве плохо учил украинский язык и литературу. Был молодым , несознательным и если бы в году ...так 65 - 70 у меня спросили "Чому ти живеш в Україні(а в ті часи -НА Україні) , а не розмовляєш українською?!! - я , скорее всего , просто не понял бы вопроса...Я был - как все...Времена меняются - оригинальная мысль - теперь человек владеющий литературным изысканным языком вызывает бесспорное уважение и некоторую Б А Н Д Е Р О Б О Я З Н Ь - на Юге - пои собственные наблюдения.
Это все - десятилетия пропаганды...Кстати , аналогичная с украинским освободительным (от коммуняк) движением история в России трактуется диаметрально противоположно: ситуация "белые - красные". !!!!! Я уже молчу про "СЕЙЧАС" - когда про белых даже фильмы снимают , но и при Советах - вспомните - всегда это такое же жестокое как и в Украине противостояние трактовалось несравнимо мягче : дескать , те были обмануты , дескать , ошибка вышла , мол , трагический период истории , не поняли - как хорошо им будет при совецкой власти , глупые...Бедные , обманутые "белые". Даже жалко...
Ну , заболтался я ...
Пойду есть украинское сало...А вот "думать по-украински" пробовал - не получается. Звиняйте.
16.01.2010 22:28
Читайте також
Віце-спікер ВР Микола Томенко про коаліцію одноразового використання, слабкі ланки в БЮТ і «патріотизацію» Віктора Януковича 
Прагнення адміністрації Обами подобатися всім обертається політичними втратами для найближчих союзників
Уряд пішли. Заради створення власної парламентсько-урядової коаліції регіонали готові йти на порушення Конституції
Не «Хто винен», а «Що робити» – ось над чим має замислитися БЮТ за підсумками поразки
|
