Безумовно, за останні 20 років ми наблизилися до вільного суспільства. Однак, Україна залишається консервативною у ставленні до родинних цінностей.
Наприклад, коли жителів європейських країн запитали: «Наскільки ви погоджуєтеся з думкою, що жінка повинна частково відмовитися від роботи заради своєї родини?», – повністю зголосилися 30% українців. Це найвищий показник у Європі. Для порівняння: в Ісландії – лише 3% респондентів.
Не варто думати, що українські чоловіки прагнуть «загнати жінку в хату». Патріархальні цінності притаманні всьому суспільству. Жінки також вважають, що мають жертвувати кар’єрою заради родини.
А що про це думає молодь? За останні 20 років старі суспільні інститути, які вибудовувалися роками, фактично знищилися разом із країною. Жителям пострадянських держав довелося шукати нові орієнтири та цінності. Однак, як і 20 років тому, так і зараз основною цінністю для молоді є родина. Українська молодь, на відміну від своїх європейських однолітків, надає перевагу реєстрації шлюбу. На заході так званий цивільний шлюб є нормою, а для українців, навіть для молодих, це не зовсім звичне явище.
Нинішня українська молодь дуже відрізняється від радянської, 1980-х років. Скажімо, ставленням до матеріального забезпечення родини. У часи перебудови молоді люди хоча й мріяли про авто та дачу для своєї родини, але розраховували на скромний заробіток. Часто говорили, що їм буде досить 200 рублів на місяць. У сучасної молоді значно більші «апетити».
Змінилося уявлення про середовище існування. У 1980-ті роки заповітною мрією молодої родини була 3-кімнатна квартира. Зараз, якщо йдеться про родину, що складається з чотирьох осіб, молоді люди не завжди обмежуються і п’ятьма кімнатами.
Хоча сьогодні молоді люди все частіше говорять про одну дитину (у 1980-ті роки повноцінною вважалася родина, яка виховувала двох діточок), але цій дитині молоді батьки хочуть дати якомога більше. Ідея рівноправ’я батьків та дітей набуває популярності у молодіжному середовищі. А фізичне покарання дітей, яке було майже нормою у радянські часи, сучасна молодь засуджує. Багато уваги молоді батьки надають не просто догляду за дитиною, а спілкуванню з нею. Термін народження першої дитини, так само як і одруження, суттєво посувається. Це загальносвітова тенденція, і тут ми якраз швидко наближаємося до Європи.
Про сучасні українські родини можна сказати, що вони, з одного боку, міцніші за радянські. Подружжя стали відкритішими – як чоловік, так і дружина. Вони намагаються якомога більше часу бути разом. Навіть під час народження дитини тепер нерідко присутній батько. З іншого боку, спокуси відкритого суспільства часто є загрозами: велика кількість контактів, можливість мати цікаву роботу, будувати кар’єру. Представники сучасної молоді самостійніші, аніж їхні попередники. У радянські часи вирішення проблем молодої родини часто покладалося на державу та батьків.
І все-таки патріархальна модель стосунків виявилася живучою. Не зважаючи на те, що відбувається розмивання патріархальних стереотипів, цей процес надто повільний. Ми маємо звільнитися від патріархальних упереджень – як свідчить досвід, вони не рятують родину від руйнування.
Але на шляху до відкритого суспільства є небезпека, пов’язану з напіврадянською свідомістю. Молоді люди прогресивні у своїх поглядах, але коли їм виповнюється 30–40 років, до них повертаються установки батьків. Візьмемо тих же людей через 10 років, і вони вже будуть набагато консервативнішими, ніж у молодості. На Заході такої відчутної зміни орієнтацій нема. Ми ще відстаємо від Європі за багатьма суттєвими показниками сучасного родинного життя, ставленням до жінок та виховання дітей. І якщо не пришвидшити темпи змін, нам буде дуже важко у новому світі.
