З-поміж усього іншого, залізничний вокзал міста Гамбурга вирізняється тим, що в найтемніших його закапелках лунає класична музика. Спершу мені це видалося надзвичайно милою обставиною. Мовляв, ось як адміністрація турбується про культурне дозвілля та естетичне виховання своїх пасажирів. Юрій Андрухович швидко обламав ці ілюзії, пояснивши: виявляється, Гамбурзький вокзал тривалий час був точкою, де збиралися місцеві торчки. Їх намагалися звідси вижити, проте марно. Натомість якісь світлі голови виявили: ніщо так не нервує порядного наркомана, як класична музика. Тоді в динаміки запустили Моцарта. Наркомани сумно зібрали манатки й перебралися деінде, можливо – на морський вокзал.
Насправді, це симптоматично. Якби в мене удома весь час лунала класична музика, я б теж зібрав речі і перебрався на морський вокзал. Справа тут не лише в персональних смаках і захопленнях. У наш час суцільної стилістичної неадекватності класична музика давно із явища академічного перетворилася на явище маркетингове, а самого Моцарта більше знають за однойменними цукерками чи мелодіями для мобільника. І навіть не станеш співчувати старому, оскільки не найгірший варіант – навіть через 200 із гаком років в’язнути на зубах невдячних нащадків або глушити своїми мелодіями старих торчків. Людина законослухняна і сповнена гуманізму навряд чи зможе побажати собі кращої посмертної долі.
Хто нині слухає класичну музику? Адже хтось відвідує концерти і фестивалі, слідкує за афішами, знає солістів. І це в країні, де класична музика просто вичавлена з теле- та радіоефіру, мов зубна паста з тюбика в піонерському таборі – безжально й безповоротно. Все зрозуміло щодо Заходу. Там кожна порядна домогосподарка завжди тримає в своєму авто які-небудь CD Людвіга Вана чи Йоганна Себастіана. Для цього не потрібно бути снобкою чи аристократкою, та й інтелектуалкою для цього бути не потрібно. Єдине, що потрібно, – так це мати авто, в якому можна слухати барокові концерти дорогою до найближчого супермаркету. Але хто слухає класичну музику в нас?
Українські діти й підлітки незаконно качають композиції з мережі. Для водіїв існують спеціальні радіостанції з тюремною музикою. Домогосподарки нашої країни споживають найчастіше іншомовну попсу всуміш із тією-таки тюремною музикою. Сноби та інтелектуали, натомість, страждають від самотності й слухають неформат.
І десь на маргінесі всіх цих соціокультурних процесів живе дух академізму, котрий ще не до кінця вивітрився з наших суворих буднів. Ось послухайте мобільники у вечірній маршрутці – в кожному п’ятому з них живе Моцарт.
