Дуленосна опора

Дуленосці – це ті, хто хоч і користувався благами, наданими державою за їх досить вірну службу, але критикували її. Проте дивовижно, що після падіння системи, вони почали розповідати, як вони вели «не ті» розмови «на кухнях». «Ми завжди знали, що совєти – це погано», – говорили латентні дисиденти.

 

Однак із відставкою комуністів цей тип людей не перестав існувати. У мене є знайомий, який свого часу справно працював у адміністрації Президента Кучми. І коли під час Помаранчевої революції, будинок цієї адміністрації оточив натовп, він ще з кількома товаришами вийшов із білим, чи пак помаранчевим – сьогодні вже не пам’ятаю, прапором із неї. Дуленосці найчистішої українською мовою пояснили революціонерам, що, мовляв, вони завжди поділяли ідеї свободи та демократії, а Кучма – капут. Так само свого часу оточення перського царя Дарія здало свого правителя передовим загонам Олександра Македонського. Дуленосці як опора будь-якого режиму, хоч і досить ненадійна, були завжди.

 

Для чого я це, власне, усе й пишу? Власне дуленосці люди зазвичай безвинні, і те, що вони страшенно перебільшують свою «підпільну діяльність» – цілком природно. Їхня пам’ять працює творчо після катастрофи режиму, закидаючи до минулого певні картини і образи, стираючи у ньому мільйони гігабайт справжніх подій, думок та почуттів. Гіршим є інше: багато дуленосців, неспроможних вибачити собі конформізму, і нині відіграються за минуле, від чого стають уїдливими і навіть злостивими. Тому хочеться сказати: «Дорогі дуленосці! Ми вас прощаємо, вибачте себе і ви. Ви хороші люди, добропорядні бюргери, і вам не потрібно зайвий раз доводити свої позитивні якості, критикуючи Кучму або пускаючи під укіс паротяги із червоною зіркою. Це у минулому».