Їхня економіка у жахливому стані. Це перше, що впадає в очі. Обідрані будинки. У іспанського уряду навіть не витримали нерви – і він дав гроші на реконструкцію історичних пам’яток колишньої колонії. Магазини для кубинців нагадують забуту велич терміну «дефіцит». Також є магазини для туристів, але там ціни у конвертованих песо, співвідношення яких до звичайних – 1 до 24. Рівень злочиності низький, принаймні щодо туристів. Здається, покарання за крадіжку фотокамери у туриста жорсткіше, ніж за вбивство співвітчизника-кубинця. Але інший супутник бідності – проституція змушує стискати кулаки за цих дівчат. Вони надто вродливі, і їх надто багато.
Багато й інших викликів гідності кубинців. У своїй країні порівняно з іноземцями вони мусять почуватися людьми нижчого ґатунку. Кубинці не мають права вільно подорожувати. Кубинці не мають права перебувати у готелях, де живуть іноземці. Ба, навіть з іноземцями просто так розмовляти небажано. Шкільного кухаря на ім’я Евеліо, з яким ми потоваришували на набережній океану, за кілька хвилин зупинив представник спеціальної поліції. Переписав його дані. Евеліо пояснив, що потім його запитуватимуть: «А про що ти розмовляв з іноземцем?»
Люди, особливо молодь, вкрай розчаровані станом справ. Моє враження: у цінності революції вже ніхто не вірить. Гасла на вулицях і грошах на кшталт «Батьківщина, або смерть» сприймаються приблизно як плакати на кшталт «Рішення ХХVII з’їзду партії у життя!» у наші 1980-ті. Взагалі дуже схоже на той наш період: суспільна зневіра, одні погляди на роботі, інші – на кухнях, і захоплення Америкою, хоча цією ж країною уряд найбільше лякає своїх громадян. Рауль Кастор навіть демонструє ознаки, що збирається стати кубинським Міхаїлом Горбачовим.
.jpg)
Але.
Вони відрізняютьмя настроєм. Кубинці майже завжди усміхнені. Радість життя не затьмарює ані неефективність державної машини, ані страх бути заарештованим, хоча дані про кількість в’язниць вражають, ані жахливий стан житла і гаманців. Та й машин на дорогах майже немає.
Усмішки. Блиск зубів та очей. Готовність привітати кожного – ближнього й не дуже. Сонце.
Коли я поділився враженнями з моїм другом Тарасом Шевченком, він із серйозністю сказав: «Це питання треба виносити на РНБО». Україні не вистачає сонця! Без жартів, Раїсо Василівно, може це важливіше за нову ціну на газ?
