Опій для народу

 

Є такий, міфічний для мене, персонаж на ім’я Шандор Варга. Про нього час від часу пишуть усі спортивні газети та інтернет-видання. Він – футбольний агент. Іноді здається, що одразу всіх українських футболістів. У будь-якому випадку, коли когось із наших гравців продають на Захід, обов’язково виринає це прізвище. Уявляю його таким собі Великим Посередником, Власником Підпільної Картотеки, Провідником, який перевозить наших хлопців через карпатські хребти в холодних рефрижераторах із м’ясом. Сидячи за кермом і тікаючи холодними зимовими ночами від митників, він переховується у словацьких лісах, а потім, виїхавши на рівнину де-небудь у Баварії, відкриває двері рефрижератора і випускає задубілих вітчизняних форвардів пастися на смарагдові луки Бундесліги.

 

Українцям потрібне західне ділове представництво. Особливо відтоді, коли їх перестали сприймати як натовп голодних мародерів, яким достатньо 5 марок та шарового пива, аби вони почувалися комфортно і задоволено. З ними підписують контракти та довготривалі угоди, їм бронюють квитки і пересилають фінансові звіти. Звісно, йдеться не лише про футболістів.

 

Ось, скажімо, література. Письменники, як відомо, народ примхливий. Продаючи свій опій для народу, вони працюють у такій делікатній царині бізнесу, котра вимагає неабиякого ризику. Втім, ризик цей часто виправдовується. І вихід українських книжок у провідних польських, німецьких, британських чи шведських видавництвах поступово перетворюється на сірі, хоча й приємні, будні. Ще 10 років тому це видавалося чимось утопічним. Чи йдеться тут про діяльність літературних агентів? Радше ні. У кожному окремому випадку тримається все переважно на плечах зацікавлених ентузіастів, котрі шукають свіжої «крові» для своїх книжкових ринків і визбирують дорогоцінну речовину, що сприяє зміні читацької свідомості. А де ж його, цей опій, шукати, як не в благословенній Україні? Сюди і приходять сповнені завзяття отамани сучасної словесності, аби самотужки вивести невідому в їхніх краях літературу на широкі маркетингові поля. Саме такими проводирями виступають, наприклад, польське видавництво «Чарне» чи німецький «Зуркамп», з їхньою, на перший погляд маловмотивованою любов’ю до нашого слова. За великим рахунком, все будується на приватних симпатіях, інтересах та ініціативах. Адже хороший бізнес народжується не так із любові до грошей, скільки з любові до того, на кому ти ці гроші заробляєш. І характерним є те, що інтереси українських письменників та західних видавців збігаються. Що і потрібно було довести.