В неділю мало не потрапив у ДТП. Їду Києвом повз паркан Жовтневої лікарні, їду повільно, не вимикаючи зчеплення, і рівно в тому місці, де три тижні тому десяток відважних киян зупинили незаконне будівництво висотки (
див. минуле число Тижня) бачу прапори «Блоку Леоніда Черновецького»! Від несподіванки мало не випустив із рук кермо. Я давно помітив, що Бог ставиться до мене надто поблажливо, геть не співмірно з моїми гріхами. Цього разу Він не дозволив мені врізатися в зустрічний «Гаммер».
Ні, прошу вчитатися уважно: київський все ще мер влаштовує демонстрацію проти свавілля київських забудовників... Досі в нього якось руки не доходили. Або був не в курсі. Вірите? Ще можна було б подумати, що Віктор Андрійович не пам’ятає подробиць якоїсь конкретної гучної справи – не той політ, – але що Леонід Михайлович зі своїми телесиками не контролює кожну сотню гривень із міських потоків, – це просто якийсь Станіславський. Тим більше, що 16 березня, коли активісти потрапили під гарячу руку міліціянтів, про бійку на Шовковичній не кричали хіба що горобці біля мерії. Очевидно, про передачу 428,69 га київської землі «студентам-кооператорам» 1 жовтня минулого року міський голова також не чув...Тепер він у білих та пухнастих шатах валить усе на попередню адміністрацію та на депутатів із ворожого БЮТівського табору. Мерія з народом!
Немає сенсу викривати саме чинного мера та замовчувати гріхи його опонентів – усі вони разом заслуговують на тривалі, бурхливі оплески. Але ще огидніше, коли політики намагаються записати собі в актив зусилля громадських організацій, члени яких під час своїх акцій реально ризикують якщо не життям, то, як мінімум, здоров’ям (наш колега Андрій Манчук з «Газети по-київськи» того дня відбувся струсом мозку, могло бути гірше). Мовою Карного кодексу це кваліфікується, як «зґвалтування з особливим цинізмом».
До просто цинізму всі ми звикли. Логіка тут проста: рано чи пізно, так чи так все буде вкрадено – яка різниця, ким? Хай уже нажеруться, може, швидше займуться корисними справами. Справді, що краще: злодюжки-ефективні менеджери чи шахраї-базіки? Врешті-решт, бюджет Києва дійсно збільшився у 5 разів, метро будується ударними темпами, пенсіонерам доплачують, гарячу лінію відкрили, асфальт латають... Ви давно були в провінції, бачили, які дороги, наприклад, у Дніпропетровську?
Судячи з останніх соцопитувань, третина киян задоволена діяльністю чинної міської влади. Зловживання їх не шокують, бо, по-перше, їм байдуже, по-друге, вони щиро переконані, що крастиме будь-який новий голова. Називайте це хоч зневірою, хоч соціальною деградацією.
Ось і найреальніший з нових кандидатів на посаду, Віталій Кличко уже розпочав свою рекламну кампанію під гаслом «Києву потрібен сильний мер». Не чесний, не дієвий, а сильний. Даруйте, до чого тут взагалі сила? Ні, я не вважаю, що боксер гірший за культуриста. Каліфорнійці обрали Шварценеґґера губернатором, і вже 5 років про це не шкодують (щоправда, між спортзалом і нинішнім кріслом він ще встиг отримати диплом з економіки у Вісконсинському університеті – одному з найкращих в Америці). А нью-йоркці, навпаки зробили губернатором... сліпого чорношкірого Девіда Петерсона. Теж, до речі, поки не скаржаться. Тож проблема не в об’ємі м’язів кандидата, а в тому, чого, власне, хочуть кияни від свого мера: кваліфікації, чистих рук, уваги до потреб дрібного та середнього бізнесу, чутливості до проблем соціально незахищених – чого?
За великим рахунком, я не хочу знати, хто вкрутить лампочку в під’їзді – Пушкін, Шварценеґґер чи Кличко, мені потрібно, щоби вона горіла. А чистих рук я вимагаю не лише з міркувань гігієни. Просто я знаю, що злодій вразливий, його завжди можна взяти за... вухо й примусити робити те, що вигідно не виборцеві, а власникові компромату. Тому політик має не плутати свою кишеню ані з державною, ані з комунальною, і не користуватися послугами дорогих повій, і оприлюднювати більш-менш схожі на правду декларації особистих доходів та видатків – це все питання не його моралі, а мого особистого інтересу, моєї безпеки як члена громади та приватної особи.
І ще я не хочу, щоби мене тримали за дурня – але це вже, даруйте, моя слабкість, особиста примха. Не люблю циніків.
