З початком повені українські керманичі поспішили відвідати затоплені регіони. Президент в підвернутих штанях та прем'єрка на табуретці по-серед затопленої вулиці обіцяли з екранів телевізорів швидко та ефективно допомогти людям побороти наслідки стихії. Проте ніхто не обіцяв знайти винних у тому, що природа так легко змогла знищити поля та зруйнувати житла мешканців цілком цивілізованої країни. Ба, навіть саму тему про причини таких колосальних наслідків політики обходять, наголошуючи при цьому, що все могло бути гірше, якби не наші доблесні рятувальники.
Тільки міністр із надзвичайних ситуацій Володимир Шандра почав говорити про це, адже його можуть зробити цапом-відбувайлом, шукаючи винних у загибелі під час повені 30 людей. Озвучені ним причини, як не дивно, зовсім не стосуються ані надмірно щедрих опадів, ані тотальної вирубки лісів. До речі, ліси в Карпатах вирубували дуже активно у 1990-х роках, з 2000-го ж (після руйнівної повені на Закарпатті 1999 року) діє 10-річний мораторій на промислову вирубку лісу, до того ж, проводять роботи з його відновлення. Шандра не був оригінальний, він скиглив про недостатнє фінансування. Власне, міністр зауважив, що протягом усього періоду незалежності України не велися роботи з насипання дамб. Якби їх щороку досипали на 30 см, як це мало б робитися, то на сьогодні вони були б на 5 м вищі.
Окрім цього, міністр повідомив, що не оновлювався парк машинам-фібій. Частина старих технічних засобів просто розвалилася, тільки-но була виведена з гаражів. До того ж, за словами міністра, робота з прогнозування та попередження стихійних лих украй слабка. Показово, що людей попередили лише про шторм, який насувається, абсолютно не зазначивши, якими можуть бути його наслідки.
Тепер міністр сподівається, що наслідки повені примусять урядовців закласти в бюджет-2009 кошти на будівництво дамб і на потреби МНС. Донині дамби, зведені ще в радянські часи, утримувалися коштом переважно місцевих рад, які в першу чергу мали б бути зацікавлені в безпеці своїх виборців. Однак, як зізналися депутати Львівської облради, грошей на ремонт старих та побудову нових гідроспоруд або не виділяли взагалі, або вони надходили за «залишковим» принципом. А про той факт, що ціна на землю в багатьох затоплених місцевостях почала наздоганяти київську, депутати скромно промовчали. Хоча за умови її справедливого продажу коштів на укріплення дамб у місцевих громад було б більше ніж достатньо.
Та пік повені минув, і вода потроху спадає. Всі зрозуміли, що значить недооцінити силу природи й, сподіваємося, будуть намагатися якось їй протидіяти. Тепер же слід подумати над новим викликом – можливістю поширення епідемій інфекційних хвороб у зоні стихійного лиха. Адже ризик їх появи, за словами експертів Міністерства охорони здоров'я, після повені зріс на 30%. І, мабуть, ніхто не здивується, коли санітарно-епідеміологічні служби в постраждалих регіонах виявляться неготовими до проведення масштабного моніторингу довкілля на предмет поширення інфекцій.
Усі бажаючі можуть перерахувати кошти потерпілим. Як це зробити, дивіться тут.
