«Недавно на Украине открыли трипольскую культуру, и тепер стало ясно, что первыми на свете были ХОХЛЫ. Адам и Ева еще не ели яблоко, а Остап и Одарка уже нарезали сало…», – так в ефірі каналу «1+1» жартував ведучий новорічного концерту Галкін після виступу Руслани.
У мене є дивне хобі. Кожного Нового року, я пересилюючи себе, дивлюся шоу провідних телеканалів під час новорічних свят, вишукуючи в цих «продуктах» елементи з українським змістом. Щороку я переконував себе і оточуючих, що не все так погано, що українського в ефірі хай на хвилини, але більшає. Цього року моє «позитивне мислення» не спрацювало. Канали дружно ностальгували за совдепом, показуючи чи не десятий ремікс на тему «Старых песен о главном». Ось лише назви концертів на різних каналах: «Смішні пісні про головне», «Старі пісні про головне – 1», «Нові пісні про головне», «Старі пісні про головне – 2». Ностальгували навіть українські виконавці, які ніколи в симпатіях до влади Рад поміченими не були. Маю на увазі Пономарьова. По якому каналу він співав радянський блатняк не пригадую. Вирізнявся лише Перший національний, хоча на ньому також ностальгували, але за українською естрадою 1960–80-х років. Хоча керівники цього державного каналу і потрапили в загальну канву, але принаймні зробили це по-українському, чим навіть підкреслили блюзнірство своїх конкурентів. Взагалі складається враження, що телепродюсери живуть у своєму замкненому світі, не розуміючи, що відбувається за його межами. Їх можна порівняти із мешканцями Донбасу напередодні Помаранчевої революції. Якщо російські телевізійники отримали з Кремля замовлення на ностальгію по СРСР, то чому наші телебоси кинулися його виконувати, залишається загадкою.
До так званого новорічного ефіру потрапляє ще й Різдво. І якщо в попередні роки, як влучно колись сказав покійний Кривенко, канали робили програми «на прекрасном, но .jpg)
умирающем украинском языке», то цього року україномовним громадянам було відмовлено і в цьому. І поки телебачення проводило килимові бомбардування мізків російськомовною попсою, до моїх батьків у Полтаві прийшли три класні колядницькі гурти з вертепом і звіздою. Знаю, що так «партизанили», як писала Забужко в усіх містах України, зокрема і Східної. А тепер згадайте початок 2004 року: погром у Мукачеві, тотальна брехня та ТБ, непереконливі дії опозиції і… неорганізована партизанщина по всій Україні: від виступу сумських студентів до розклеювання листівок «Вони брешуть!» І партизани перемогли. Загалом партизани завжди перемагають. На цю тему вже написано не один десяток книг. А телебосів чекає доля Ківалова, бо ставити в український ефір «жарти» Галкіна про хохлів і фальсифікувати вибори – це речі одного порядку.
