Війна триває (ФОТО)

Ввечері мене забрали в гості старі, що залишилися в селі. Ми довго пили за мир, який мав настати вже завтра. Але наступний ранок приніс розчарування: смуга в 26 кілометрів між Ґорі та Цхінвалі перетворилася на буферну зону. І вже наступної ночі згорів дощенту будинок за 500 метрів від російського поста.

 

Наступних кілька днів у найближчі до Горі села потягнулися машини з біженцями, що поверталися додому. Пост миротворців біля Каралеті пропускає жителів, але машини з харчами стоять. Мешканці всіх сіл у 26 кілометровій зоні залишаються фактично відрізаними від світу. Лічені поставки доходять хіба що до найближчих населених пунктів: по 300 г цукру та 1,5 кг борошна або один батон на людину. Далі 15 км від Ґорі не їде ніхто.

 

Ілля, колишній даішник – один із тих грузинів, які з ризиком для життя намагаються самотужки допомагати людям. У вівторок уранці він забрав останніх сім людей, що прийшли пішки з села Ердеві – всі старі та одна молода жінка, напів-осетинка. Вона роповідає: «На вулиці лежать тіла вбитих старих, їх їдять собаки. Ми всі дні просиділи в садах, годувалися персиками, але й там у понеділок нас знайшли молоді хлопці з Цхінвалі. Вони сказали: «Це наша земля, ідіть зараз, інакше помрете. Миротворці їздили селом, бачили, як вони по нас стріляли, й відверталися. Ми пішли вночі, а за нами вже горіли наші будинки».

 

Ввечері того ж дня я йшла пішки дорогою з села Чертулі (8 км від Цхінвалі) й зустріла трьох літніх людей із Меґврікісі: «Вчора вони вбили бабцю, порубали сокирою та кинули в річку. Це були не осетини, ці люди приїхали на БТРі в російській формі», – розповіли вони. Мені в цій ситуації зрозуміло одне: миротворці дають повну свободу дій осетинським бойовикам, а грузинський уряд залишив людей у 26-км зоні напризволяще. Для них війна триває.