Ім’я Жана-Марі Гюстава Ле Клезіо мало відоме навіть фаховим читачам – що вже казати про пересічну публіку. Та саме автор роману «Протокол» і документальної розвідки «Дієго і Фріда» цьогоріч здобув найвищу нагороду в царині словесності – шведські академіки відзначили його дослідження «не обмеженої цивілізацією людської натури». В перекладі на просторіччя: романи, оповідання, есеїстика письменника, крім стилістичної доброякісності, позначені тим, що сьогодні цінують понад усе, – бажанням почути й зрозуміти іншого.
З цією метою француз, який починав із похмурого абсурдизму, об’їздив півсвіту й зрештою еволюціонував до надчуттєвої прози, в якій епітафії західній раціональності поєднано з мадригалами природній кра сі, в чому б вона не виявлялася: хмаринках на небі, пристрасті двох мистецьки обдарованих особистостей, тоненькій лінії горизонту.
Вибір Нобелівського комітету, як завжди, балансує на межі політики й політесу. Ле Клезіо – позапартійний білий представник чоловічої статі, та водночас – гарантія спокою принаймні на рік. Доволі було скандалів через гостроокого Орхана Памука, який насмілився «помітити» геноцид вірмен у Туреччині, феміністку Ельфріде Єлінек, критикана Гарольда Пінтера з його особистою ненавистю до очільників Великої Британії та США.
Тож у черзі на Нобелівку й далі відпочиватимуть достойники, які тупцяють там уже тривалий час. Зокрема, невизначений за національністю Салман Рушді, канадська феміністка Маргарет Етвуд, злоязикий Мішель Уельбек. А щодо наших реалій, то у виграші опиняться видавці. Перш за все російські – ще до хвилини слави Ле Клезіо тамтешні читачі мали змогу познайомитися з його романами «Пустеля», «Золота рибка», «Розщелина» та опусом про Дієго Ріверу й Фріду Кало, тож далі буде. До сьогодні українською тексти лауреата не з’являлися.
