Вождь революції

 

 

 

 

 

 

 

 

До Києва прибув лідер Лівійської Республіки Муаммар Каддафі. І, як це зазвичай буває під час його закордонних візитів, цікавість публіки привертає бедуїнське шатро лівійського правителя, його пишний національний одяг та дівчата з особистої охорони. Хоча насправді говорити варто було б зовсім про інше.

 

Тридцять дев'ять років тому, в 1969-ому, 27-річний капітан Каддафі очолив офіцерський заколот проти лівійської монархії. Здобувши перемогу, він став полковником – і з того часу задовольняється цим званням і титулом лідера революції. Створена ним концепція ісламського соціалізму не передбачає формальної посади президента, стверджуючи: «Влада, багатство та зброя – в руках народу». Втім, це не заважає Каддафі протягом чотирьох десятиріч бути диктатором. До Саддама Хусейна США вважали Каддафі арабським ворогом №1 і найбільшим спонсором тероризму. СРСР постачав йому зброю та військових фахівців, а Рональд Рейган у 1986 році віддав наказ бомбардувати Лівію й запровадив проти неї санкції. Однак Каддафі зміг не лише зберегти владу, але й відновити в очах Заходу свою репутацію. Адже дружба з ним означає доступ до багатих нафтових ресурсів Лівії.