Суперечливий Гоголь

Хотілося б виправитись, АБАБАГАЛАМАГА видала не варіант 1835 року, а якийсь гібрид того первісного гоголівського варіанту і спаплюженого невідомим українофобом варіанту 1842 року. І хоча в виносках подаються обидва варіанти уривку, в самому тексті лише, як вони самі пишуть, "частково врахована авторська редакція 1835 року", частково. Південна Росія замінена на Південну Україну, російський дух на українську натуру, Україна знаходиться у Східній Європі, а не в її закутку, присутні "три різнохарактерні нації", але залишена маячня про князів і монгольських хижаків.
Втім думаю можна сподіватися, що майбутні видавці виправлять і цей недолік.

Боляче!
Боляче, коли нагадують, що він спалив свій другий том Мертвих душ!
Боляче, коли його читаєш, як переламлювали, бо українцем ти не станеш окрім холопа ніким!
Боляче, що ми віримо в його малоросійство як його мету діяльності та щире самоприниження...
Боляче, що як до нього, так і до Сковороди та Шевченка, ми й досі, повз століття, не доросли...
Прочитайте! І бачитимете там, де росіяни бачать тільки русский язык, рідну Україну! Знаєте, чому така повна українізмів мова в Гоголя? Бо не було слів інших описати свою Батьківщину. Його Петербургзькі оповідання, такі ж глибокі, але сухіші за викладом...

янус гукне голосніше тому,хто його за горлянку сильніше візьме-така проквола сьогодні є...ба лиш,одне не так,-чи віримо ми у того януса чи ж бо у щось своє?(а коли є-то де? і яке воно,він,вона?)
П.с.-схиляю голову перед людиною, яка істину шукає

З приводу перекладу - росіяни Коцюбинського і Франка в оригіналі не читають. Але дуже важливо також, щоб нам подавали об'єктивну інформацію, автентичні тексти, без перекручень. От наприклад уривок з першого видання "Тараса Бульби" 1835 року:

"Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна. Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций - все это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа. Это упрямство духа отпечаталось во всей силе на Тарасе Бульбе."

А ось цей самий уривок видання 1842 року

"Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли
возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся
южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена,
выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников; когда, лишившись
дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду
грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в
очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете; когда бранным
пламенем объялся древле мирный славянский дух и завелось козачество -
широкая, разгульная замашка русской природы"

Замість Украйни з'явився "Юг России". Сама Україна зі Східної Європи перемістилась у "Кут Європи", зникли "Три різнохарактерні нації" від яких Україна боронилась (тобто Польща, Московія та Турецька імперія), і розпочалася дискредитація української державності як такої: прозвучала теза про шкідливість незалежної України, про князів, які нібито її кинули, внаслідок чого вона була розтерзана монгольськими хижаками.
Тобто очевидно, що перше видання 1835 року це і є те що написав Гоголь, а з 1842 року деякі шматки були змінені всупереч волі автора.
Варто зазначити, що АБАБАГАЛАМАГА, до честі цього видання, видала власне "Тараса Бульбу" Миколи Гоголя (оригінальний авторський варіант 1835 року, ще й у чудовому українському перекладі), а не невідомо що невідомо кого.

Нещодавно слухав по радіо передачу про українізми в творчості Гоголя, яких наводилось кілька сот, на кшталт "приглуповат" (калька з українського "придуркуватий"). Тобто українцем був Гоголь, думав українською і Батьківщиною своєю вважав Україну (і лише Україну). Всупереч прагненню російських властей усіх часів довести його лояльність до імперії, як власне і будь-якого українця. Зокрема Костомаров змушений був у "Двох Руських народностях" (безперечно видатному науковому творі) писати що українці і московити не проживуть один без одного , що вони взаємно доповнюють одне одного (у перших є розум у других кровожерливість) і лише разом можуть будувати державу, не маючи шансів вижити по одинці. А те що він думав насправді з'являлось у підпільній "Книзі буття ураїнського народу": "І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.

І бачуть ляцькі пани і московський цар, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.

І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.

Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському."

З цього ж розряду і намагання в радянські часи переконати всіх нас що під москалями Шевченко мав на увазі не росіян, а російських солдатів, або чиновників, або взагалі якусь іншу але вузьку групу, а не весь народ.

Настав час вже нарешті тверезо роззирнутись навколо себе.