У пошуках виходу

Парламент Країни Басків, автономної області на півночі Іспанії, нещодавно прийняв рі- шення провести опитування щодо того, як урегулювати політичну ситуацію в регіоні. Ця ініціатива викликала негативну реакцію центральної влади Іспанії й ще більше загострила непрості відносини між центром і регіоном.

 

 

Ідея провести опитування належить керівникові баскської адміністрації Хуану Хосе Ібаррече. Мета – дати нарешті слово баскському народові, щоб з'ясувати його думку про стосунки з метрополією, тобто Мадридом. Одне з питань, на яке повинні відповісти баски, стосується необхідності провести в майбутньому референдум щодо незалежності від Іспанії. Друге – думка басків про залучення до переговорів проголошених Мадридом поза законом партій із Баскського національно-визвольного руху. Збройним крилом цього ліворадикального руху, який підтримують приблизно 15% басків, є угруповання Euskadi Ta Askatasuna («Батьківщина і свобода»), скорочено – ЕТА. Воно веде збройну боротьбу за незалежність басків уже 40 років. Після утвердження парламентом проекту опитування, яке баски планують на 25 жовтня, з Мадрида надійшов різкий відгук. Прем'єр- міністр Іспанії Хосе Луїс Родрігес Сапатеро вважає опитування незаконним, оскільки конституція Іспанії начебто не передбачає подібних заходів, і тим більше – виходу зі складу держави її національних окраїн. Іспанці не тільки не припускають яких-небудь опитувань щодо майбутнього регіону, але й не бажають, щоб радикальні прибічники незалежності брали участь у політичному житті. Проте за такого підходу досить велика й активна частина населення опиняється за бортом політичного життя. Ця обставина – один із чинників, які сприяють тому, що баскський збройний конфлікт, єдиний у Західній Європі, триває і досі.

 

Для Родрігеса Сапатеро й інших іспанських політиків, як лівих, так і правих, баскська проблема – всього-на-всього питання про групку бойовиків ЕТА. Отож, це справа поліції, що всіх цих «терористів» повинна саджати за ґрати, тобто й далі робити справу, якою вона без жодних суттєвих результатів займається вже чотири десятиріччя.

 

Незалежні спостерігачі, на відміну від іспанських політиків, не бачать перспектив у силовому вирішенні баскської проблеми. Баски завжди були свободолюбивим народом. Саме Країна Басків – єдиний регіон Піренейського півострова, який не вдалося завоювати римлянам. На баскську свободу безрезультатно зазіхали протягом віків усі підряд. Карл Великий у VIII ст. не ви явив до басків достатньої поваги і втратив ар'єргард своєї армії – воїнів-франків знищили разом із улюбленцем Карла – лицарем Ролан дом. Відтак баски хоч і входили до складу різних іспанських королівств, але завжди користувалися особливим становищем, своїми «фуерос-вольностями» або, на сучасний лад, широкою автономією з власними законами, відмінними від іспанських, та системою місцевих податків. Лише Франко ліквідував баскську автономію й заборонив баскам користуватися рідною мовою. Десятки тисяч людей змушені були покинути батьківщину чи опинилися у франкістських катівнях. До речі, більше половини іспанських дітей, котрих під час громадянської війни (1936–1939 років) евакуювали до України, родом саме з Країни Басків. Дитячі будинки для них організували під Харковом та в Херсоні. У відповідь на франкістський терор у 1973 році баскські бойовики підірвали у власному лімузині найодіознішого лідера режиму – прем'єра Карреро Бланко. До речі, в ті часи Західна Європа не вважала угруповання ЕТА терористичним. Його сприймали як національно-визвольну організацію, й дії бойовиків нікого особливо не обурювали.

 

 

 

Як правило, іспанські політики у своїй полеміці з керівниками басків заявляють, що Країні Басків і так надано автономію у межах держави. І справді, за конституцією 1978 року, прийнятою на руїнах диктатури, баскам надано автономію, але не національну, а таку саму, як і для решти регіонів країни, наприклад мадридської автономії. Щодо історичних прав і свобод басків, то їх відновлення було лише декларовано в так званому Договорі Герніки, ухваленому в 1979 році. Більше двох років тому ЕТА заявила, що припиняє збройну боротьбу й бажає вести мирні переговори з іспанською владою. Переговори тривали вісім місяців. Вони проходили таємно й питання, які на них піднімали, не розголошувалися. Потім ЕТА відмовилася від їх продовження, заявивши, що не бачить для себе жодної перспективи від цієї балаканини. Річ у тім, що представники уряду, як вони самі потім зізналися, й не думали йти на компроміс із радикалами. Вони лише запропонували співрозмовникам здатися й дружніми рядами відправитися за ґрати.

 

Між тим, баскський лідер Ібаррече вважає, що ситуацію необхідно виводити з глухого кута. І якщо центральну владу становище в регіоні не цікавить, то баски від постійної конфронтації давно втомилися й хочуть миру.

 

Постійний збройний конфлікт породжує безліч побічних проблем, створює атмосферу напруги й подекуди необґрунтовані репресії. Так, ЕТА для фінансування своєї діяльності вимагає у баскських підприємців так званий революційний податок. За несплату можна отримати кулю в голову. Підприємцям діватися нікуди й вони платять радикалам, а потім потрапляють у поле зору іспанської поліції, котра арештовує їх за фінансування тероризму.

 

З іншого боку, терористичну діяльність ЕТА, яка нагадує про себе вибухами двічі на місяць, доповнюють вилазки різних радикальних молодіжних груп. Ночами вони влаштовують підпали банківських та державних установ. Цю молодь затримують за хуліганство на політичному ґрунті й дають по 10 років ув’язнення. Без маніфестацій протесту проти репресій не обходиться жоден тиждень. Баскська преса переповнена хроніками про тортури заарештованих іспанськими силовиками. Правозахистні організації на кшталт «Міжнародної амністії» частенько підтверджують факти тортур.

 

Що далі? Чи справді думка басків має призвести до втрати Іспанією цього регіону? Більшість спостерігачів вважають, що ні. Сам Ібаррече – політик миролюбний. Його мета, зауважують спостерігачі, – нормалізувати ситуацію за рахунок повернення баскам їхніх історичних прав у межах іспанської держави. Однак небажання іспанської влади йти на жодні компроміси може, на думку політологів, спричинити ще більшу напругу й загалом мати непередбачувані наслідки для Іспанії як єдиної держави.