Проф(не)придатність

 

 

 

 

 

 

 

 

Українські профспілки, за оцінкою їх членів, поділяються на три типи: червоні, жовті й зелені.

 

 

Ґрунтовно сидять на спадщині радянських часів, коли трудові об’єднання створювалися владою зверху вниз і були частиною державної машини. Ці утворення й тоді, й зараз працюють у одній команді з іншими владними органами, й справжній захист прав працівників не належить до їх пріоритетів. Керівникам таких організацій набагато цікавіше розпоряджатися величезними обсягами нерухомості |детальніше про це читайте тут|.

 

Вони є ознакою вже нового часу. Але з першою групою їх об’єднує спільна риса – залежність. Якщо «радянські» профспілки тісно зав’язані на владі, то представники цієї групи залежать від власників підприємств. Власне, такі профспілки й були створені власниками і керівниками підприємств, щоб захопити ініціативу в свої руки та очолити профспілковий рух.

Утворилася знизу, тобто самими робітниками. Ці профспілки найбільше схожі на західні аналоги в тому сенсі, що їх мета – захист своїх членів. Такі організації намагаються максимально використати права, закріплені в законі про профспілки, наприклад, право на участь у написанні різноманітних колективних та генеральних договорів або те, що член профспілки, якщо остання аргументовано проти, не може бути звільнений із підприємства. Ця робота досить складна й навіть небезпечна. Крім укладання колективних договорів і ведення переговорів із роботодавцями, нерідко профспілкові організації змушені вдаватися до страйків. Михайло Волинець, депутат від БЮТ і голова однієї з таких організацій – Незалежної профспілки гірників України – розповідаючи про діяльність своїх колег, зазначив, що лише за декілька останніх тижнів трьох активістів профспілки на сіверськодонецькому «Азоті» звільнено з роботи, проти голови осередку із «Львівських Авіаліній» працює транспортна прокуратура, а одного з місцевих профспілкових лідерів на «Запоріжтрансформаторі» жорстоко побила охорона заводу. Схоже тут діє нескладне правило – профспілка справжня, лише коли проти неї ведеться серйозна боротьба: її діяльність викликає конфлікти з власниками чи владою, її активістів послідовно переслідують. Якщо профспілка «мирна» – це, швидше за все, імітація справжнього об’єднання працівників.