Паталогоанатом Путін

Погроза російського прем’єра Владіміра Путіна «прислати лікаря» до власника неслухняної вугільної компанії «Мечел» і «зачистити проблеми» призвела до здешевлення її ринкової вартості вдвічі. Та коли закордонні інвестори зрозуміли, що за «Мечел» взялися серйозно – на російських фондових біржах стався обвал.

 

 

Ті, хто хоча б періодично дивляться новини на російському каналі ОРТ, не могли не помітити, скільки зусиль і російська влада, і російські ЗМІ докладали останнім часом, щоб показати російську економіку таким собі «островом стабільності» в океані світової кризи. А отже, закордонні інвестори можуть спокійно вкладати кошти в російські активи, не боячись втрат, подібних до тих, що вони зараз зазнають у США чи в Європі.

 

І справді, торік і в першій половині цього року динаміка зростання російської економіки була набагато кращою, ніж у США чи країнах Євросоюзу. До того ж, кон’юнктура на світових ринках сприяла швидкому зростанню вартості нафтових, металургійних та інших сировинних активів Росії – в окремих випадках на 90 – 100%.

 

Навіть передача влади від президента Путіна президентові Мєдвєдєву була розіграна за сценарієм, який очікували товстосуми: до влади приходить ліберальний керівник, який не саджатиме за ґрати олігархів, на кшталт Ходорковського, а можливо, навіть амністує останнього, якщо той звернеться з відповідним клопотанням.

 

Й інвестори повірили або зробили вигляд, що повірили, – і почали активно купувати акції російських компаній.

 

Утім, рожеву картинку економічного зростання РФ псував рівень інфляції, що ніяк не хотів уписуватись у заплановані урядом показники. Даремно, що Герман Греф, колишній російський міністр економічного розвитку та торгівлі (МЕРТ), ще на початку 2008 року на форумі в Давосі натякав екс-колегам на занадто оптимістичні показники інфляції, закладені в бюджет. Путін прагнув довести, що й на новій посаді прем’єра він повністю контролює ситуацію.

 

Усе почалося на черговому засіданні уряду, де розглядали зростання цін, зокрема, на металургійну продукцію. Це зростання обертається додатковими витратами в машинобудуванні, відповідно, дорожчає обладнання для переробної промисловості і, як наслідок, – ціни в крамницях. Володимир Путін знайшов просте пояснення: виявляється, деякі російські компанії, такі як «Мечел», продають вугілля на внутрішніх ринках дорожче, ніж на світових. «Де маржа?», – риторично запитав прем’єр і побажав власникові компанії, який не з’явився на засідання через хворобу, швидше одужати, поки йому не прислали лікаря.

 

Лікувальний рецепт Путіна коштував хворому $5 млрд. Саме на стільки впала ринкова вартість «Мечел» після того, як інформація дійшла до закордонних інвесторів. Ще на $60 млрд за один день «схудла» ринкова вартість російських металургійних та нафтових компаній, що торгують на біржах. Однак Путін не «здав назад», натомість повторив свої претензії до «Мечела» та деяких інших компаній. Урядові структури РФ почали відповідні розслідування.

 

Справа стала нагадувати історію з ЮКОСом, і це зрозуміли інвестори. Минулого тижня Руперт Мердок, власник світових медіа-активів, у газеті Financial Times висловився категорично: «Чим ми успішніші, тим більша небезпека, що в нас украдуть наш бізнес. Краще продавати сьогодні». Два дні потому російський фондовий ринок упав майже на 7% за один день, загальні втрати вартості російських компаній перевищили $114 млрд, а російський рубль уперше за останні роки зазнав девальвації.

 

Прикметно, що це відбувається на тлі презентації проекту грандіозної економічної програми розвитку Росії до 2020 року. В цьому документі спрогнозовано три сценарії розвитку подій: два песимістичні й один оптимістичний. Перший, інерційний, не передбачає суттєвих структурних та інших реформ. За розрахунками фахівців, у цьому випадку ВВП до 2020 року зросте лише у 1,8 рази й Росія не зможе посісти чільне місце в п’ятірці наддержав.

 

Другий сценарій, енерго-сировинний, передбачає вкладання коштів у розвиток саме цих галузей, які сьогодні є локомотивом економічного зростання Росії. Однак у такому випадку не вдасться підтримувати щорічне зростання ВВП на рівні 6–7% та досягнути рівня життя, як у країнах Європи.

 

Третій варіант, який у Росії називають оптимістичним, передбачає інноваційний розвиток економіки. Росія стане постіндустріальною країною, ВВП до 2020 року зросте в 2,3 рази порівняно з 2007 роком і досягне $30 000 на душу населення, на рівні розвинутих європейських країн. Цей сценарій розділений на два етапи: до 2012 року – формування потенціалу розвитку, з 2012 по 2020 роки – перехід на нову технологічну базу.

 

Зрозуміло, що автори програми хотіли б утілювати в життя саме третій варіант. Однак поточний розвиток ситуації ставить дуже багато запитань щодо реалістичності цих очікувань.

 

На перший погляд, із фінансами в РФ усе гаразд. Золотовалютні запаси перевалили за $400 млрд й цього року можуть збільшитися ще на 50%. Навіть нинішнє падіння цін на нафту зі $140 до $115 доларів за барель може лише сповільнити поповнення російського бюджету. Річ у тім, що в розрахунки цьогорічного бюджету закладали набагато нижчу вартість – $80 за барель нафти «Уралс». Можна припустити, що до цього рівня ціни впадуть ще не скоро. Треба віддати належне Владіміру Путіну, який завчасно підстрахувався й створив Стабілізаційний фонд, куди в останні роки йшли надприбутки від нафтової галузі. На початку 2008 року цей фонд розділили на два окремі: Резервний фонд, з якого частково фінансують бюджетні витрати, наприклад, дефіцит Пенсійного фонду, та Фонд майбутніх поколінь. Саме він, швидше за все, й має стати фінансовою базою для реалізації «програми-2020».

 

Відрахування до цих фондів роблять за спеціальною формулою з різниці між базовою ціною в $27 за барель та фактичною ціною, за якою російські компанії продають нафту. А в таке значне падіння цін не вірять навіть песимісти.

 

Та маючи купу грошей у резерві, Росія не може ними скористатись у повному обсязі для інвестування власної економіки. Олександр Лівшиць, який вісім років пропрацював на урядових посадах, зокрема й при Путіні, вважає, що за нинішніх умов вкидання цих грошей в економіку може тільки посилити інфляцію.

 

Дискусія, що робити з цими мільярдами, почалася ще два роки тому, коли гроші мертвим вантажем лежали на рахунках Центробанку Росії. Зрештою, частину інвестували в іноземну валюту та надійні цінні папери. Й ось тут з’ясувалося, що 100 млрд доларів США вклали в іпотечний ринок США, який сьогодні переживає кризу |Тиждень № 30, 2008|. Не факт, що ці гроші можна буде повернути в повному обсязі.

 

 
ФОТО: REUTERS

 

 

Проте більшість російських фахівців прогнозують, що не кількість нафтодоларів – головна проблема в реалізації економічної програми розвитку Росії за оптимістичним сценарієм.

 

Михайло Дмитрієв президент Центру стратегічних розробок, безпосередньо причетний до створення цієї програми. Він виділяє три головні проблеми: людський потенціал і, наразі, трудові ресурси, інтеграцію Росії в світову економіку та якість інститутів влади й суспільства загалом.

 

По-перше, Росія зіштовхується з проблемою дефіциту робочої сили через негативну демографічну ситуацію. За прогнозами експертів, у 2020 році на 1000 працюючих росіян буде близько 850 непрацюючих, що на 50% більше, ніж зараз. А це вимагає не тільки знайти додаткову робочу силу, але й негайно реформувати пенсійну та податкову системи країни, якщо справді йдеться про європейський рівень життя в майбутньому.

 

По-друге, фахівці запитують, у ролі кого Росія інтегрується в світову економіку? Сьогодні їй відводять роль постачальника сировини. Проте на цьому далеко не заїдеш. Якийсь час економіка може розвиватися за рахунок запозичення вже відомих технологій, поки не досягне загальносвітової технологічної межі. А от далі розвиток можливий тільки за рахунок розробки власних інновацій. Вони потребуватимуть колосальних інвестицій, але віддачу можна буде побачити дуже не скоро.

 

По-третє, найголовніше, чи зуміє Росія пристосувати свої державні та суспільні інституції до нової економічної ситуації. «Ми перебуваємо на рівні 25% найменш розвинених країн світу з багатьох показників якості держави, що характеризують рівень корупції, стан державного регулювання економіки, ефективності захисту прав власності, – вважає Михайло Дмитрієв. – Досягнути постіндустріальної стадії розвитку з такими відсталими інститутами практично неможливо. Принаймні, жодній країні в світі це ще не вдавалося».

 

З цього місця починаються найсуттєвіші проблеми: незалежна судова система, свобода ЗМІ, політичні свободи, розвиток суспільних інститутів та громадянських свобод. До цих реформ нинішня економічна та політична еліта Росії ще не готова. Саме тому російський «острів стабільності» виявився залежним від хибного рецепта «доктора Путіна». Який у цьому випадку виступив у ролі патологоанатома.