Пітбуль проти баракуди

Президентська кампанія у США вийшла на фінішну пряму. Обидві провідні партії нарешті офіційно визначилися зі своїми кандидатами у президенти та віцепрезиденти. При цьому не обійшлося без сюрпризів: особливо здивував Америку вибір республіканців, чиїм кандидатом на другу в державі посаду стала маловідома губернаторша штату Аляска Сара Пейлін. Тепер претенденти на Білий дім та їхні команди мобілізують усі сили й ресурси – попереду ще два місяці напруженої політичної боротьби.

 

Голова департаменту комунікацій Каліфорнійського державного університету в Нортриджі Бернардо Аттіас зазначає, що національні конвенції партій стають дедалі масштабнішими й дорожчими. «Ми справді бачимо, що в ХХІ ст. політичні медіа досягли зрілості», – каже він. Особливо науковця вразила 40хвилиннапрограмна промова Барака Обами, з якою він виступив 28 серпня на закритті національної конвенції Демократичної партії. Талановитий оратор, Обама використав той самий заклик до змін – «Настав час...», – що й Мартін Лютер Кінґ 45 років тому. До речі, телетрансляцію цієї промови, заданими дослідницької групи Nіelsen Medіa Research, дивилися 38,4 млн глядачів – виступ Обами перевершив трансляцію церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор2008 у Пекіні та вручення Оскара.

 

А те, що демократи вибрали голову сенатського комітету з міжнародних питань Джозефа Байдена як потенційного віцепрезидента, було цілком передбачувано. 65річний політик із Пенсильванії має привернути до Обами голоси тих білошкірих виборців, які голосували за Гілларі Клінтон. Звісно, найкраще з цим завданням упоралася б як кандидат у віцепрезиденти сама колишня перша леді, але такого варіанта демократи навіть не розглядали. «Байден – це хороший вибір, – вважає Аттіас. –Він допоможе привернути увагу тих американців, які перебувають посередині політичного спектра й усе ще вважають, що Обама – представник крайнього радикалізму».

 

Гілларі Клінтон, у свою чергу, докладає зараз усіх зусиль, щоб переконати своїх прихильників (а це переважно білошкірі жінки середнього й старшого віку та робітники з глибинки) стати на сторону Обами. Однак від 20% до 30% із них планують голосувати за республіканця Маккейна. Причиною може бути як підсвідомий расизм, так і просто недовіра до кандидата, який, мовляв, обіцяє більше, ніж зможе зробити. Аттіас уважає ці побоювання невиправданими: «Насправді Обама не пропонує утопію, він просто обіцяє раціональніше та ефективніше прийняття рішень, ніж ми бачили востаннє десятиріччя».

 

 

Проте Джозеф Байден належить до консервативних демократів, і це певною мірою ставить під питання прагнення Обами до змін. Критики з прогресивного крила Демократичної партії нагадують, що Байден двічі голосував за Патріотичний акт, тобто закон, який після терористичних актів 11 вересня 2001 року істотно обмежив свободи американських громадян. У зовнішній політиці він належить до «яструбів» – свого часу підтримав вторгнення до Іраку та голосував за ембарго проти Куби. Та все ж цей одіозний політик конче потрібний Обамі, який не визнає брудних методів політичної боротьби. «Байден – це пітбуль, котрий розірве Маккейна на шматки, якщо в нього буде така нагода», –образно каже Аттіас. Маккейнові зараз активно допомагає Карл Роув, якого вважають архітектором перемог на президентських виборах Джорджа Буша молодшого. Це вже помітно з агресивних антиобамівських телероликів, що з’явились у серпні в ефірі американських телеканалів. Як передбачає Аттіас, у наступні тижні пересічному виборцеві ще не раз нагадають про зв’язки Обами з Єремією Вайтом (чорношкірим пастором, який виголошував расистські промови проти білих) та Вільямом Аєрсом, а також проте, що дружина кандидата Мішель Обама начебто презирливо називає білошкірих whitey.

 

 

Поки верстався цей номер, у Сен-Полі добігала кінця Республіканська національна конвенція, яка мала офіційно затвердити кандидатом у президенти Джона Маккейна, а в віцепрезиденти – 44 річну Сару Пейлін. Коли 29 серпня Маккейн оголосив, кого він обрав своєю напарницею, Америка була здивована. Вперше в історії партії республіканці пропонують на посаду віцепрезидента жінку. Та й в історії США дотепер був лише один випадок, коли1984 року демократи висунули на цю посаду Джеральдін Ферраро.

 

Губернаторка Аляски маловідома за межами рідного штату. Проте в її біографії чимало досягнень. Вона була королевою краси, зірковою баскетболісткою в старших класах(саме там до неї причепилося прізвисько Сара баракуда) й телеведучою спортивних програм. У 24 роки Пейлін подалася в бізнес, а звідти прийшла в політику, де зробила запаморочливу кар’єру: 1992го стала членом місцевої ради містечка Васілла, 1996го – його мером, а вже2006 року її обрали наймолодшою й першою в історії жінкою губернаторкою Аляски.

 

Саме через стать, кажуть аналітики, Пейлін і висунули. За планом стратегів Маккейна, вона має привернути прихильників Клінтон, розчарованих тим, що їхня улюблениця не стала кандидатом навіть у віцепрезиденти. Пейлін, утім, цього й не приховує. «Гілларі залишила 18 млн тріщин у найвищій та найміцнішій скляній стелі в Америці. Але, як виявилося, з жінками в Америці ще не покінчено, і ми можемо розбити цю скляну стелю раз і назавжди», – заявила губернаторка Аляски, прийнявши пропозицію Маккейна.

 

Експерти оцінюють цей крок республіканського претендента на Овальний кабінет як ризикований. З одного боку, Пейлін – соціально консервативний політик, і це має заспокоїти тих республіканців, які вважають Маккейна надто ліберальним. Вона новачок у великій політиці, але вже має славу реформатора. З іншого боку, тепер у демократів є чим бити головний козир Маккейна – звинувачення Обами в недосвідченості.Але студент правник Далласького університету Роджер Дженсен вважає, що саме тому у людей було відчуття, що Обама привнесе в політику щось нове. «Тепер, коли його підтримали Тед Кеннеді, Гілларі Клінтон та інші традиційні демократи, це передбачає, що він у їхній кишені. Інакше кажучи, це буде звичайна політика», – розчарований Дженсен.