Для Естонії, яка не межі сторіч завоювала почесну репутацію «балтійського тигра», настали нелегкі часи. Успішні реформи 1990-х років забезпечили швидке зростання економіки. Насамперед це був надзвичайно вдалий, як на ті часи, перехід на систему валютного комітету (жорстка прив’язка естонської крони до німецької марки, а потім – євро), реформа ЖКГ і активний розвиток так званої електронної держави, тобто широке використання комп’ютерних технологій у всіх галузях життя. Зараз доступ до Інтернету є в будь-якій точці країни.
Особливо помітними позитивні тенденції були після вступу Естонії у 2004 році до Європейського Союзу. Однією з головних причин такого динамічного розвитку є ліберальніший, ніж у цілому по ЄС, податковий режим для капіталу. Нульова ставка податку на прибуток, що реінвестується, взагалі унікальна для Європи. Естонія посідала одне з перших місць серед європейських країн за надходженням іноземних інвестицій на душу населення. Впровадження відносно дешевих кредитів до банківського сектору країни, який майже повністю належав скандинавському капіталові, зумовило різкий стрибок споживчого попиту, перш за все, на нерухомість. А він, у свою чергу, викликав бум у сферах будівництва та посередницьких послуг.
НЕПРАВИЛЬНІ ПРОГНОЗИ
Однак із часом за відсутності подальшого реформування – блискавичної реакції на зміну зовнішньоекономічних обставин – ріст економіки країни з рекордних 12% почав падати, а згодом застиг на нульовій позначці. Буквально за кілька років у цій сфері Естонія майже повернулася на вихідну позицію.
А вся проблема була в неправильному прогнозуванні урядових експертів. Уряд прем’єр-міністра Андруса Ансіпа отримав найтовщий в історії Естонської республіки бюджетний «гаманець». Зараз казна порожня. Урядові експерти керувалися тим, що бурхливий розвиток економіки триватиме. Ця помилка призвела до необхідності складання додаткового, вже дефіцитного бюджету й різкого скорочення відповідних витрат. Навесні 2008 року тривали гострі суперечки щодо першого додаткового дефіцитного бюджету. Восени доведеться приймати вже другий. Останні соціологічні опитування показали, що приблизно 10% працездатного населення країни має труднощі з поверненням своїх споживчих та іпотечних кредитів. Експерти сходяться на тому, що зниження споживацької активності призведе до ще більшого уповільнення економічного розвитку в Естонії, тобто цього росту не буде взагалі. Ще перед виборами 2007 року прем’єр-міністр Ансіп обіцяв піти у відставку, якщо до початку 2008 року країна не приєднається до зони євро. Та для цього необхідно різко знизити рівень інфляції. А цей процес наразі йде у протилежному напрямі.
РІВНЯННЯ НА СКАНДИНАВІЮ
Талліннський хор православної музики Orthodox Singers добре відомий у багатьох країнах світу, особливо у Скандинавії. Як це не дивно, саме під час гастролей члени хору купують собі одяг, хоча скандинавські країни вважаються дуже дорогими. Диригент хору Валєрій Пєтров сміється: «Я люблю носити хороші речі. А у Таллінні їх можна знайти лише за абсолютно божевільними цінами. Зовсім інша річ – у Скандинавії, де ми легко натрапляємо на знижки, які досягають зазвичай 70–80%». І він правий. Зимове пальто від Hugo Boss там можна придбати за €200. В Таллінні за нього доведеться викласти більше €1000! Формально в Естонії досить високі як для посткомуністичного простору зарплати (брутто – трішки менше €800) і пенсії.
20-річний Руслан ще не закінчив залізничний технікум, але вже давно заробляє сам – він живе без батька, тільки з мамою. Ще рік тому Руслан, який не мав жодної будівельної спеціальності, міг заробити на будові за місяць літніх канікул €800, а деколи й €1000. Тепер про такий підробіток не доводиться й мріяти. «Тут уже робити нічого!» – безнадійно махає він рукою. Перспективи знайти після закінчення технікуму роботу за фахом з достойною зарплатою досить примарні. Руслан їде на роботу до Ірландії. На питання: «Легально?», відводить очі. В нього хоча б є паспорт громадянина Естонії, який полегшує завдання. В багатьох його ровесників, котрі, як і Руслан, народилися в Естонії, громадянства просто немає або вони є громадянами інших країн – не членів ЄС (Росії, України та Білорусі).
Нинішня економічна ситуація змушує змінювати підходи як великих, так і дрібних підприємців. Великі переводять свій бізнес до інших країн, причому багато з них обирають Україну. Наприклад, колишній мер Таллінна і впливовий бізнесмен Тиніс Пальтс перевів саме до України свій телекомунікаційний бізнес.
Дрібні бізнесмени чи стають банкрутами, чи просто продають свої підприємства. Екс-голова невеличкої будівельної компанії Райво дуже втішений – він устиг продати свій бізнес. Зараз збирається до Норвегії будувати дім якомусь знайомому норвежцеві. Зміна статусу з хоч дрібного, та все-таки боса, на найманого працівника його не засмучує. «Гроші ж пропонують хороші, й голова не болить», – аргументує він свій вибір.
Погіршення економічного середовища в Естонії вдвічі збільшило кількість банкрутств. За даними Департаменту статистики, лише за перше півріччя 2008 року таких фірм-банкрутів нарахували 143, тоді як за весь 2007 їх було 199. Віцепрезидент Асоціації малих і середніх підприємців Естонії Марина Каас вважає, що цьогоріч хвиля банкрутств більше за все торкнеться будівельного сектору й агенцій з нерухомості.
Як і більшість правих політиків, Маргус Цакхава, котрий представляє в фінансовій комісії Рійгікосу (парламенту Естонії) правлячу партію Союз Вітчизни та Республіки, стверджує, що держава не повинна втручатися в економіку. В період динамічного розвитку це себе виправдовувало. Та в умовах економічних негараздів такий підхід не працює.
Естонії знову потрібні реформи. Прикладом для неї завжди була Фінляндія, особливо такі економічні гіганти цієї теж невеличкої країни, як концерн Nokia. «Балтійський тигр», що ослаб, повинен відшукати свою Nokia, без якої вижити в умовах жорсткої конкуренції періоду глобалізації ніяк не вдається.
