Прикро, але, здається, нові перевибори мало чим відрізнятимуться від попередніх. У кожному разі, на політичній арені ми, схоже, не побачимо нічого нового. Помаранчеві Ющенка, помаранчеві Тимошенко, регіонали, комуністи, «третя сила» Литвина, трохи соціалістів, крайні ліві Вітренко, крайні праві Тягнибока – ось головні сили, що будуть світитися. З кого вибирати? Де нові герої? А головне – де нові ідеї та нові партії, їх носії? Немає! Сьогодні Тиждень розмірковує на тему: яких ще партій немає в Україні, але які могли би з'явитися в нас і піти на вибори. Можливі назви, які ми пропонуємо, – умовні, як і все викладене в статті.
СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ РЕГІОНІВ. Щойно надійшло повідомлення, що Міністерство юстиції України відмовилося реєструвати Соціалістичну партію регіонів. Назва цієї організації, бачте, не відповідає статті 12 закону, згідно з яким назва партії повинна суттєво відрізнятися від назв, які вже є. Згадуючи спільну плідну законотворчу діяльність Партії регіонів і Соціалістичної партії в Раді п’ятого скликання, розумієш, що саме такої організації нам бракує.
ПАРТІЯ ТЕЛЕВЕДУЧИХ УКРАЇНИ. Це не те, що ви подумали. Під словом «телеведучі» ми маємо на увазі не нуднуватих телезірок, таких, як Шустер або Куликов. Нам потрібні справжні телеведучі, за кожним пчихом котрих прискіпливо стежить мільйонна аудиторія, телеведучі, здатні довести глядачів до інфаркту й підняти немічних із ліжка, коли настане вирішальний день, тобто вибори. Очевидно, ви зрозуміли, що йдеться про політиків. Звичайно, головою Партії телеведучих України повинен стати Арсеній Яценюк, який чудово замінив Шустера на «Інтері» в політичному токшоу. Другим номером має йти Інна Богословська, яка теж практикувалася на цьому каналі. Далі можна взяти й Шустера з Куликовим, і Катю Осадчу. Таких недополітиків і екс-ведучих, як Андрія Шевченка, Володимира Ар’єва й Ольгу Герасим’юк до списків включати не варто – не до пуття будуть.
УКРАЇНСЬКА ПІРАТСЬКА ПАРТІЯ. За своєю суттю ця політична сила має стати лівою, антибуржуазною. Створюється за лекалами шведської Партії піратів, котра виникла в 2006 році. Партія піратів виступає проти чинного законодавства в галузі авторських прав, а також за неучасть України в міжнародних організаціях із захисту авторських прав. Особливо її лідери мають ненавидіти Microsoft. Це дає агітаційні переваги. Приміром, на акціях можна трощити комп’ютери, на яких установлений Windows, і спалювати портрети Білла Гейтса – це забезпечить гарну телекартинку. Щоправда, шведські пірати набрали лише 0,63%. Але їхні ідеї живуть і поширюються – аналогічні партії з'явилися ще в кількох європейських країнах. «Мені б шведські проблеми», – скаже український обиватель, і не матиме рації. Пригадайте, як ви намагалися востаннє стягнути музику з Інтернету, й тоді, може, вам сподобаються піратські ідеї. Пірати вважають себе спадкоємцями молодіжного руху 1968 року. Й намагаються у будь-який спосіб наближати епоху вільної творчості.
УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКА ПАРТІЯ. Головний ідейний месидж цієї політичної сили – повернутися до коріння. Варіант перший. Ідеологи партії закликають повернутися до того, що, умовно кажучи, називають «християнством Володимира». Традиціоналісти можуть відвідувати церкви різних патріархатів. (Це надасть змогу вести найширшу агітацію.) Але головне – вони й далі мріють про початкову церкву, яка була в Україні колись давно. Традиціоналісти мають поводитися на людях дуже аскетично: ходити пішки, одягати своїх жінок у довгі спідниці, сміятися тихо, займатися силовими видами спорту, залякувати кінцем світу. Їхній спосіб життя має бути близьким до способу життя афганських талібів або чеченських і дагестанських ваххабітів. Варіант номер два. Українські традиціоналісти зовсім не християни, а язичники. Добре, що тут уже є певний досвід: в Україні існує низка поганських організацій. Потрібно лише додати цьому руху чітку політичну спрямованість. Для цього язичникам можна виступити, наприклад, з ідеєю узаконення дня Сварога й ще кількох десятків днів як національних свят. Практика засвідчила, що люди таке підтримають: у нас люблять свята.
УКРАЇНСЬКИЙ ІМПЕРСЬКИЙ СОЮЗ. Тут усе просто. Головний постулат українських імперців: «Київ – прамати міст руських». Імперці виступають за об'єднання під верховенством української столиці всіх територій колишнього Радянського Союзу (можна без Середньої Азії). Електорату пояснюють, що імперія – це, в принципі, непогано. В цьому проекті важлива ґрунтовна ідеологічна складова. Для її розроблення за окремий гонорар і на умовах конфіденційності залучається Дуґін. Ми обмежимося лише кістяком ідеології українського імперіалізму: імперії – наднаціональні формування, які створюються й неминуче руйнуються, але тільки для того, щоб їм на зміну прийшли інші імперії. Ідея імперії, в якій ми жили, непогана, але, оскільки втілювалася через одне відоме місце, її столиця була в Москві або в Пітері. А це неправильно в корені, найприродніше місце для євразійської імперії – Київ. Українці ж як нащадки кочових козаків, що завжди думають про Велике, – найбільш імперська за своєю сутністю нація. Імперці борються з міфами про те, що українці – люди, чия хатина скраю. Хатина українця – завжди в центрі, й це не просто хатина, а храм, осердя духовного життя й невичерпне джерело месіанства для всього світу.
Загалом, навіщо себе обмежувати: до Української імперії можуть добровільно ввійти всі народи. Тим більше, що навіть Ісус Христос був галичанином (про це нещодавно написала газета «Голос України»). Питання релігії, мови й панівного ладу в майбутній державі імперці поки не розглядають. «Давайте спочатку думати про Велике, дрібне саме по собі якось створиться», – чудовий бриф для передвиборчих теледебатів голови українських імперців.
УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ ПОМІРНОГО ПРОГРЕСУ В МЕЖАХ ЗАКОННОСТІ. Як відомо, таку партію, лишень не в Україні, а в Чехії, заснував Ярослав Гашек. Відбулося це в трактирі, де він із приятелями проводив дні, попиваючи пиво. Українцям сам Бог велів заснувати таку політичну силу: Гашек довго жив у Києві. Кожного нового члена партії приймають у пивниці (слід підшукати відповідний заклад). Кандидат обов'язково має бути членом ще якоїсь партії – щоб підірвати її зсередини. До речі, Партія помірного прогресу постраждала свого часу від політичних репресій: комуністи «закрили» її, а сьогодні організацію очолює нащадок письменника. Виборцям до вподоби постраждалі, біда хіба в тому, що головний слоган партії: «Не голосуйте за нас!»
На цьому поки все. Є, звичайно, в суспільстві ідеї створити партію на основі «Камеді клаб», до парламенту рвався Андрій Данилко. Та останній рік засвідчив, що вітчизняні шоумени відпочивають порівняно з вітчизняними політиками. На початку перебудови в Союзі було модно створювати Партії дурнів. Але все ж таки ні, Партії дурнів нам не треба.
