80–90% українських громадських та політичних ініціатив – суто комерційні проекти
З настанням тепла активізувалися масові акції протесту. Першу ластівку запустила опозиція – Партія регіонів вивела на вулиці Києва десятки тисяч своїх прихильників. Протестувальники вимагали відставки уряду, президента, відмови від кредитів МВФ, надання російській мові статусу другої державної тощо. «Ми показали владі свою силу і вимоги», – заявив депутат-регіонал Ярослав Сухой. Між тим кореспондент агенції «Новый регион» пише, що більшість мітингувальників виглядали досить аполітично, а в натовпі відчувався запах алкоголю.
Поза сумнівом, із пожвавленням президентської кампанії такі акції стануть звичним явищем. І спеціалісти з організації народного гніву зможуть значно поліпшити своє матеріальне становище.
Продажна ініціатива
Коли створюється громадська організація чи ініціатива, її лідери здебільшого керуються зовсім не бажанням змінити країну. Вони хочуть заробити. За підрахунками експертів, із десятків тисяч юридичних структур, зареєстрованих як неприбуткові громадські організації, 80–90% насправді обслуговують інтереси бізнесу та політиків.
«У нас сформувалося вже досить багато організацій, що спеціалізуються на створенні супровідних громадських ініціатив, – вважає Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. – Вони виступають або проти, або за когось. Якщо політична партія не хоче чи не може сама щось проголосити, то використовує такий ось симулякр». На думку експерта, у більшості випадків вони існують як автономні організаційні проекти, де немає чітко визначених лідерів, лише н’юсмейкери. «Типовий приклад – кампанія «Досить!», очільником якої є представник молодіжної організації Партії регіонів «Молодь регіонів», такий собі Руденко, – стверджує Віталій Кулик. – Ця кампанія чітко працює на регіоналів, хоча намагається дистанціюватися від них і позиціонуватися як незалежна структура громадської активності».
«Вельми поширеним є сценарій, коли на гранти створюється і розкручується організація, – розповідає Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр». – А потім, коли настає зручний момент, від гранта відмовляються, а структура продається зацікавленим особам». За словами політолога, саме таким чином створюються майже всі організації з підтримки інвалідів, багатодітних тощо. Особливо актуальний цей механізм для екологічних ініціатив: освоюються два-три гранти, після чого організація терміново продається політичній силі, що бажає поліпшити свій імідж.
Політконсультант Володимир Петров, лідер громадського руху «Журналісти проти депутатів», не без усмішки розповідає про механізм виникнення типової громадської ініціативи: «Основний інвестор, що заробив свої статки на торгівлі вугіллям або карпатськими лісами, під час гулянки видає: «А чому б нам не створити організацію «Матері України»? Адже це буде дуже класний політичний хід». Природно, його політичні консультанти не можуть йому в обличчя сказати, що він ідіот і що це не працюватиме, інакше вони не зароблять грошей». На думку Петрова, політконсультанти зааплодують і ствердно захитають головами, відповідаючи: «Звісно, це чудово спрацює. Знаєте, пане такий-то, зовсім випадково в селі Васюки я маю родича, який не краде і є ну просто винятково чесною людиною. Він завтра приїде, займеться цим питанням і багато грошей не візьме». «Далі вже справа системи відкатів, і через місяць-два Україна отримує чергову абсолютно «незаангажовану й безкомпромісну» громадську ініціативу», – підсумовує Петров. На його переконання, заробляти реальні гроші можуть лише 5% продажних рухів, організацій та ініціатив, оскільки решта зроблені геть бездарно.
У мирний час, коли на політичній арені затишшя, професійні протестувальники пропонують свої послуги комерційним організаціям. Донецький PR-фахівець Максим Абрамовський, колишній активіст «Пори», разом із товаришами протягом 2006–2007 років займався такою діяльністю у столиці. «Виходили на нас через особисті контакти, – розповідає він. – Замовникам пропонували цілий пакет послуг: організація людей, оформлення транспарантів, розміщення матеріалів у ЗМІ. Після узгодження усіх пунктів здійснювалася оплата: у середньому з розрахунку 250 грн за годину роботи кожного задіяного в акції. На руки видавали по 100 грн. Решта йшла на виготовлення атрибутики та в кишені організаторів. Вартість акції могла коливатися від $1 тис. до $15 тис.».
За словами Максима, під час вербування людей активно використовували зв’язки з керівниками осередків партій, наявний у них актив. Зокрема, поміж учасників заходів були представники «Пори», «Нашої України», Партії регіонів та УНА – УНСО. Залучали здебільшого молодь, студентство. Під кожен захід створювалася ініціатива, яка й виступала організатором його проведення. «Ми використовували таку юридичну норму, як «легалізація через повідомлення». Просто надсилали в Мін’юст листа, у якому повідомляли про рішення ініціативної групи заснувати об’єднання, що не потребувало ні печатки, ні банківського рахунка. Так, проти монополізації авіаперельотів до Німеччини компанією «Люфтганза» виступила Асоціація захисту прав громадян України. А протести проти рейдерських захоплень в інтересах групи компаній «ТЕКТ» організовував Міжрегіональний робітничий рух», – зізнається Абрамовський.
«Скунси» і заслані козачки
Вітчизняні політтехнологи виокремлюють так звані організації-скунси. «Громадська ініціатива створюється із суто кілерськими завданнями «мочити» політичну чи економічну структуру, – пояснює Віталій Кулик. – Яскравий приклад «скунсів» – громадські ініціативи Вадима Гладчука».
Гладчук є незмінним лідером ГО «Молодь – надія України», позиціонує себе як незалежний журналіст. Його організація відзначилася різноманітними акціями під Київрадою та Кабміном. Він особисто давав коментарі щодо найрізноманітніших подій, а також висував свою кандидатуру на посаду мера. Проте найбільше він відомий «викриттям» мафії у Тендерній палаті України (регулярні пікети біля установи викликають сумніви у їхній незамовності) та гострими антибютівськими заявами. Засвітився Гладчук і в «дріб’язковіших» справах. Улітку минулого року він зголосився стати посередником між фірмою-забудовником UIP та мешканцями столичної вулиці Набережно-Хрещатицька. Якщо останні вважають виділення земельної ділянки під будівництво незаконним, то «незалежний журналіст» переконував усіх у протилежному. Заявляв, що стосовно чесної компанії застосовують справжній рекет. Гладчука помічали і в інших земельних скандалах.
За непідтвердженою інформацією, у Києві є шість-сім компаній, що за кілька десятків тисяч доларів можуть організувати фальшиві громадські слухання, використовуючи свою базу найманців, або ж улаштувати пікет, прийти до забудовника і запропонувати йому сплату кількасот тисяч відкупних за припинення протесту. Як зізнався лідер «Братства» Дмитро Корчинський, таку тактику він використовував ще у 2002 році.
Активізація політиків на кшталт Корчинського завжди передувала пожвавленню конфронтаційних процесів у країні. Примітно, що зараз знову з’явився попит на послуги радикально налаштованих осіб. Причому в різних таборах.
Наприклад, на Донбасі активізуються прибічники забороненої «Донецької республіки», у Криму – організації «Прорив» та Євразійської спілки молоді. Остання є філією російського Міжнародного євразійського союзу, тривалий час співпрацювала з «Братством» Корчинського, відзначилася активним вербуванням молоді для участі в антинатовських виступах і розгромом державних символів на Говерлі.
У Криму не останню роль відіграють козаки, зокрема Війська вірних козаків Чорноморських імені Богдана Хмельницького та сотні «Соболь». «Соболята», які є працівниками підприємств, зареєстрованих за однією юридичною адресою у Сімферополі, окрім участі у проросійських заходах, прославилися тим, що у лютому минулого року в селищі Нижнєгорському зруйнували надгробки на майже 300 могилах татарського кладовища. У травні 2005-го вони жорстоко побили нагайками двох татарських юнаків, а влітку 2006-го брали участь у рейдерському захопленні санаторію «Гірське сонце» в Алупці. За даними міліції, на території автономії діють 22 козачі формування чисельністю понад 6 тис. осіб, більшість із яких займають проросійські позиції.
Кінець запроданства нескоро
Громадянське суспільство України, яке має бути фундатором справжніх громадських ініціатив, на жаль, досі перебуває у зародковому стані. «І все ж навіть така імітація громадського життя краща за його цілковиту відсутність, – вважає Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України. – Нехай і на гроші фінансово-політичних кланів, але щось робитиметься, навіть попри очевидну замовність акцій. Ми перебуваємо на первинному етапі формування громадянського суспільства, хоча він, звичайно, дуже затягнувся».
Утім вже є й цілком реальні горизонтальні структури громадської активності. Вони демонстративно відмежовуються від політиків і партій, але цілком можуть співпрацювати з політичними силами, якщо ті підтримують їхні вимоги. Як приклад – громадське об'єднання «Збережемо старий Київ», що протидіє хаотичній забудові столиці. «Такі ініціативи мають два шляхи: перетворитися на новітній соціальний рух, тобто боєздатну горизонтальну структуру, або формалізуватися у вигляді громадської організації та «сісти» на грант, – переконаний політолог Віталій Кулик. – Але слід ураховувати, що справжні громадські рухи зазвичай є недовготривалими».
«Головною умовою подолання нинішнього комерційного етапу громадського руху є розуміння більшістю громадян необхідності захисту своїх прав та інтересів власними силами, – стверджує Головаха. – Наприклад, інтересів мешканця конкретного міста, району чи людини, яка страждає від погіршення екологічного стану, політичної або економічної ситуації тощо. На жаль, у наших людей таке розуміння перебуває на стадії масового негативізму: всі всім не довіряють».
Інша умова – суспільству необхідно багато громадян, достатньо заможних, щоб займатися громадською роботою безплатно. На думку соціолога, таких людей у нас дуже мало, тому громадську діяльність окупували спритники, які за гроші зімітують будь-що для будь-кого.
ПРОТЕСТНИЙ ПРАЙС
Невелика громадянська ініціатива (понад 50 осіб):
створення: від $1,5 тис.
купівля: від $ 30 тис.
разова масштабна акція: від $ 10 тис.
Всеукраїнська громадська ініціатива (з представництвом у більшості регіоанів):
створення: $300 тис.
купівля: $100тис.
разова масштабна акція: $50 тис.
|
