У день візиту новопризначеного голови правління «Нафтогазу» Олега Дубини до Москви ЗМІ оприлюднили сенсаційну новину: Україна збирається підвищити ставку за транзит російського газу в п’ять з половиною (!!!) разів. Мовляв, саме така ставка, за оцінкою українських фахівців, є економічно обґрунтованою і відповідає європейському рівню.
Вантажте гроші бочками
Напевне, не знайшлося жодного друкованого видання, телеканалу чи сайту, який би оминув своєю увагою це повідомлення. Ще б пак – адже підвищення транзитної ставки з $1,7 до $9,32 означає надходження додаткових коштів в розмірі $9,5 млрд. Це все одно, що дві виручки від продажу «Криворожсталі» щороку, або майже п’ята частина від затвердженого на 2008 рік держбюджету.
Втім, у людей більш-менш обізнаних це повідомлення викликало здивування: Україна неодноразово «торгувалася насмерть» з Росією про її збільшення на якісь десятки центів, а тут раптом рахунок пішов на долари. Звідки взялася методологія визначення вартості транзиту, яка обґрунтовує таке значне підвищення? Та й сусіди – поляки зі словаками – транзитують російський газ за значно нижчою ціною, що знаходиться в діапазоні $2–3. Та й повідомлення активно тиражувалося у різних варіаціях з посиланнями на неназваних високопосадовців з уряду чи «Нафтогазу». Натомість ніхто з офіційних осіб України цю інформацію не оприлюднив і не підтвердив. Більше того, Президент України Віктор Ющенко у своєму недільному інтерв’ю телеканалу «Інтер» заявив, що до питання транзиту газу варто ставитися дуже обережно, і казати про підвищення тарифів не слід. Виникає резонне питання – чия це була ініціатива і хто є її автором?
Щоб розібратися в цьому питанні,
Тиждень провів власне розслідування. І як виявилося, ті обставини та мотиви, що стоять за нібито «транзитною ініціативою», викликають не ейфорію від перспективи небачених прибутків, а дуже серйозну тривогу.
|
|
|
|
МЕТОДОЛОГІЯ Скільки коштує транзит
Єдиних ставок на транзит природного газу не існує: навіть європейські країни, що підписали Енергетичну хартію, застосовують різні методики визначення тарифів. Ціна може залежати від багатьох чинників: обсягу транзиту, зарезервованої пропускної спроможності, діаметру труби, нерівномірності відбору та закачування газу, місцевих податків тощо. Втім, інформацію про реально діючі транзитні ставки можна отримати зі спеціалізованих джерел. Так, звіт Секретаріату енергетичної хартії «Тарифи на транзит газу в окремих країнах Договору до Енергетичної хартії» наводить приклад розрахунків тарифу для типового трубопроводу довжиною 1500 км і потужністю 31,7 млрд м3 на рік. Протягом перших 5 років питомий тариф становить $1,57 за 1000 м3, після чого він збільшуватиметься пропорційно до амортизації обладнання. Це ж джерело наводить і деякі фактичні тарифи: чеський Transgas застостосовує ставку $2,1 і $2,7 за 1000 м3. Ще один приклад наявного тарифу відомий завдяки суперечці між Польшею та «Газпромом» щодо транзитної ставки на початку 2007 року: Росія наполягала на $1,94, натомісь Польша в суді добилася її підвищення до $2. |
|
|
|
|
Анатомія провокації
Як виявилося, автором ідеї про транзитну ставку $9,32 є не керівництво Мінпаливенерго, «Нафтогазу» чи інших компетентних установ. Історія її появи банальна: під час «газових» перемовин, що проходили в грудні у Москві, виник конфлікт між тодішнім головою «Нафтогазу» Євгеном Бакуліним та одним з його підлеглих. Останній вирішив віддячити шефу і в коментарі авторитетному українському тижневику заявив, що Україна транзитує російський газ за значно заниженою ставкою. Натомість обчислена за європейською методикою ціна на транзит становить ті самі $9,32. Натяк був цілком прозорим: оскільки все, що вдалося українським перемовникам – це підвищити транзитну ставку з $1,6 до $1,7, то вони провалили справу і мусять за це відповідати.
В тому, що результат перемовин провальний, дійсно немає сумнівів, як і в тому, що транзитна ставка має бути підвищена. Але не менш очевидно й те, що ставка $9,32 не витримує найменшої критики. Тарифи на транзит газу в Європі насправді високі, але вони обраховуються за іншою методикою і застосовуються не для таких відстаней і таких обсягів газу, які транспортує Україна. Умовно кажучи, встановлювати транзитний тариф на газ в такий спосіб – це все одно, що визначати вартість транспортування тонни цегли «Камазом», виходячи з вартості поїздки на таксі.
Вся ця історія не привернула б особливої уваги: міфічними «прожектами» на тему газової політики зараз нікого не здивуєш. Однак сталося інакше: в день візиту вже нового голови «Нафтогазу» Олега Дубини до Росії «тарифна ідея» почала активно тиражуватися російськими ЗМІ. І в їхній інтерпретації саме новий керівник «Нафтогазу», призначений новим прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, збирався привезти до «Газпрому» намір підвищити ціну в п'ять з половиною разів – до неймовірних $9,32. Контекст повідомлень був очевидний: «ненажерлива» помаранчева влада виставляє Росії нереальні умови. А те, що вони нереальні, «Газпрому» довести неважко. Як неважко і запропонувати симетричну відповідь у вигляді, скажімо, підвищення ціни на газ для України в тій же пропорції. І хай потім українська сторона виправдовується, що не мала на увазі нічого подібного: провокаційна ідея, вкинута в маси, починає жити своїм життям. Схоже, що й Президент, застерігаючи від непродуманого підходу до визначення транзитних тарифів, став жертвою цієї провокації. Застереження Ющенка (абсолютно справедливі) щодо недоречності подібних підходів одразу перетворили його на мішень: ага, він не хоче, щоб Україна змусила Росію платити належну ціну за транзит.
Кому була потрібна ця провокація? Річ у тім, що ключовим питанням майбутніх перемовин з Росією справді є підвищення транзитного тарифу. Україна наразі є стратегічним монополістом на шляху російського газу до Європи, і Росія протягом кількох років веде системні дії на те, щоб поставити українську газотранспортну систему під свій контроль. З цією метою за цілковитої підтримки керівників нафтогазової галузі, призначеної урядом Януковича, протягом 2006–2007 років ГТС України заганяли в борги за допомогою простого механізму: підвищуючи ціну на імпортний газ, не підвищували ставку за транзит цього газу. Ще рік хронічного недофінансування «Укртрансгазу», ще одна-дві великі аварії на магістральній трубі, ще мільярд боргів «Нафтогазу» перед дочірніми структурами «Газпрому» – «РосУкрЕнерго» і «УкрГазЕнерго» – і можна було б починати кампанію під гаслом «Україна – ненадійний транзитер, тому її ГТС слід передати в управління міжнародному консорціуму». Наразі від того, чи вдастся Україні підвищити ставку на транзит газу , залежить те, чи вдасться їй зберегти контроль над власною газовою трубою. Щодо цього вестимуться дуже жорсткі перемовини. Тому і відбуваються спроби дискредитувати ідею підвищення транзитної ставки, попередньо довівши її до абсурду. Схоже, що і цього разу провокація спрацювала.
