Дебати про дебати

18 листопада на престижному паризькому проспекті Єлисейські поля було повно біло-зелених прапорів – і жодного французького синьо-біло-чер­во­ного триколора. Білий та зелений – національні кольори Алжиру. Й хоча футбольна збірна Франції теж пробилася того дня до фіналу Чемпіонату світу 2010 року, натовп насправді святкував перемогу алжирської національної команди над Єгиптом. Більшість уболівальників були французькими громадянами північноафриканського походження.

Це один із прикладів культурного різноманіття Франції. Дослідження демографічного центру INED ще 10 років тому виявило в країні 13,5 млн громадян іноземного походження. Оскільки ж у Франції закон забороняє під час перепису населення ставити запитання про етнічне коріння людини, точного числа французів іноземного походження не знає ніхто.

 

 

Кілька тижнів тому французький уряд розпочав дебати про «національну ідентичність». Що ж сьогодні означає бути французом? «Я думаю, сьогодні ми справді не знаємо, що це означає – бути фрацузом. Ми маємо посилити нашу національну ідентичність, наші цінності та нашу гордість тим, що ми французи», – заявив міністр у справах імміграції, інтеграції та національної ідентичності Ерік Бессон.

 

До кінця січня дебати мають пройти в усіх французьких департаментах. Дискусія також ведеться он-лайн – міністерство Бессона створило веб-сайт, на якому французи можуть висловити своє визначення французької ідентичності. Тільки за перші три тижні на ньому з’явилося 35 тис. постингів. Міністерство також підготувало довідник, який має допомогти префектам організувати дебати на місцевому рівні. Цей документ містить 200 запитань, зокрема й такі: «Які елементи нашої національної ідентичності: наші краєвиди? наше вино? наші церкви?» або «Які наші символи: синьо-біло-червоний прапор? Марсельєза?»

 

Окрему промову про національну ідентичність виголосив і президент країни Ніколя Саркозі: «Намагання знищити нації через страх націоналізму породжує суперечності ідентичностей... Тому ми маємо говорити про нашу національну ідентичність. Це не небезпечно, у цьому є потреба».

 

 

 

Ліва опозиція, особливо Соціалістична партія, вважає, що метою дебатів є охоплення президентом електорату з крайньо-правого флангу перед місцевими виборами, які мають відбутися в березні 2010 року. Соцпартія попросила своїх представників не брати участі в дебатах на місцевому рівні, адже досі концепцію «національної ідентичності» використовував лише ультраправий Національний фронт. «Ці дебати можуть виявитися стратегією розвитку націоналізму з метою заохотити правих виборців. Промова Ніколя Саркозі на цю тему була дуже складною. В ній зведені разом різні посилання: як на Третю республіку (1871–1940), так і на уряд Віші (1940–1944). Звертаючись до концепції «вічної» та «справжньої Франції», президент явно орієнтується на крайньо-праву традицію», – каже історик та антрополог Режі Мейран, який нещодавно опублікував книжку «Міф національної ідентичності».

 

Депутатці місцевої ради в Марселі Міріам Салах-Еддін довелося відводити дебати з крайньо-правого флангу. Вона мусульманка марокканського походження, але народжена у Франції й належить до президентської партії «Союз за народний рух». «Це правда, що Національний фронт тривалий час монополізував цю тему, – каже вона. – Але є важливі причини брати участь у цих дебатах! Принаймні ми маємо можливість виразити себе, свою багатогранність. Для мене важлива моя подвійна – французька та арабська – культура. Я відчуваю себе француженкою, тому що я вільна тут бути такою, якою я є, без сорому та протиріч».

 

Наджат Валло-Белкасем, як і Саллах-Еддін, є місцевою депутаткою марокканського походження, але від Соцпартії. Її ­непокоїть політична природа дебатів: «Ми руйнуємо рес­публіканський консенсус, який дотепер захищав наші основні принципи. Я народилася марокканкою, а французькою громадянкою стала згодом. Не можу ідентифікувати себе з зашореною країною, що вважає іноземців загрозою. Волію бути причетною до французької традиції, яка захищає індивідуальні права та всезагальні ідеали Французької революції або Декларації прав людини та громадянина».

 

 

Дебати зачіпають одну делікатну тему – імміграцію, адже проводяться в час, коли уряд посилює заходи, спрямовані проти нелегальної імміграції. Наприклад, у жовтні вперше з країни були вислані три афганці. Загалом цього року уряд планував вислати 27 тис. нелегальних мігрантів, а минулого – 25 тис. У цьому контексті імміграція та ідентичність стикаються та породжують сум’яття. Його прикладом є сама назва Міністерства імміграції, яке водночас є й Міністерством ідентичності. Іммігранти, особливо мусульмани, можуть бути загрозою національній ідентичності. Наприклад, у своїй промові Саркозі зазначив: «У Франції нема місця бурці або приниженню жінок».

 

Різноманітні експерти, переважно університетські дослідники, підписали колонку в газеті Le Monde, в якій засудили «ксенофобську промову» Саркозі. «Ще не почалися дебати, а вже підготовлені списки упереджень, які визначають національну ідентичність. Вони зачіпають чимало проблем, але насправді найважливішою є тема «іноземці»...», – ішлося в заяві.

 

Її автори ставлять під сумнів і методологію дискусії: «Написаний Еріком Бессоном довідник містить передбачувані висновки, а закінчується 15 пропозицями, 11 із яких стосуються іноземців». Документ справді пропонує такі заходи, як поручительство за нових іммігрантів та підвищення вимог до знання французької мови як умови набуття громадянства. Як вважає Валло-Белкасем, «якщо ми приймемо концепцію полеміки, ми підтримаємо ідею, що імміграція є головним джерелом проблем та заважає нам жити з подвійною ідентичністю».