Мама в наймах

Нові білосніжні двоповерхові будиночки посеред запорошених снігом сосен – розкішним апартаментам під Києвом можна позаздрити. Розпочате ще чотири роки тому будівництво «СОС Дитячого містечка» для дітей-сиріт у Броварах нарешті завершилося його заселенням і відкриттям – 42 дитини знайшли свою родину в новому для України типі виховного закладу. На сьогодні у Броварах мешкають дев’ять СОС-родин, а розраховане містечко на 13, тож до кінця року в ньому вже житимуть 84 дитини.

Виховання дітей-сиріт у СОС-родинах – це наближена до сімейної форма опіки, що виникла в Австрії після Другої світової війни. Організація SOS Kinderdorf International, що існує за рахунок доброчинних внесків і сьогодні фінансує СОС-містечка у 132 країнах світу, допомагала одиноким жінкам піклуватися про дітей-сиріт, яких після війни було особливо багато. За 60 років було напрацьовано методику встановлення опіки над дітьми, які її позбавлені: організація підшуковує для сиріт СОС-маму, готову щонайменше 15 років дарувати їм материнську любов. Абревіатура СОС походить від англійського social society. Ця дещо тавтологічна конструкція означає, що виховання у СОС-родині робить акцент на подальшій успішній соціалізації дітей-сиріт.

Професійні мами

Створення СОС-родини – процес кропіткий і тривалий. Перш ніж поселити дитину, їй показують майбутнє помешкання і питають згоди. Власне кажучи, як і в майбутньої мами. «Ми ніколи не розлучаємо біологічних братів і сестер, – каже директор СОС-містечка у Броварах Олександр Поліщук. – Тому якась родина почалася з однієї дитини, а інша – одразу з п’яти чи навіть шести. В дитбудинках у дітей часом формуються негативні при­в’я­заності – важкий психологічний механізм, що може розростися у морально-психологічну катастрофу, коли людина не довіряє нікому і не може адаптуватися до життя. Наше завдання – створити таке оточення і таку прив’язаність, щоб дитина знала: є люди, які ніколи її не покинуть, які любитимуть її, хоч би якою вона була: хорошою чи поганою, здоровою чи хворою, балуваною чи слухняною».

Щоб стати СОС-мамою для шести–восьми дітей, які формують СОС-родину, потрібно передусім прагнути подарувати їм свою любов. Навіть за наявності материнського досвіду для роботи з дітьми-сиротами потрібні спеціальні знання, тому кандидатки проходять тривалу підготовку. Далі організація надає мамам підтримку – і психологічну, і матеріальну. А вже їхнє завдан­ня – виховувати сиріт і любити їх.
«Ми шукаємо жінок, які прагнуть найближчі 15–20 років свого життя цілковито віддати цим дітям, – продовжує Поліщук. – Повірте, таких небагато. Ми підшуковували матерів кілька років, і до нас звернулося близько трьох тисяч осіб. А в кінцевому підсумку зараз працюють лише дев’ять. Ми маємо бути впевнені, що ця конкретна людина зі своїм набором людських якостей готова до такої роботи – іноді для цього потрібно півтора-два роки. Наші мами з різних регіонів України. Зазвичай вони мають вищу освіту, причому абсолютно різну. У деяких є свої вже дорослі діти».

СОС-мама перебуває з дітьми 24 години на добу і фактично заміняє їм матір. Водночас як працівник організації вона отримує заробітну плату й гроші на харчування, має один вихідний на тиждень і навіть гарантовану відпустку. На цей період її заміняє СОС-тьотя, яка допомагає родині по господарству. Пропрацювавши 15 років, мама отримає доплату від організації до державної пенсії як добровільний внесок і подяку за роботу.

Роль батька у СОС-родині виконує чоловічий персонал містечка, зокрема директор як опікун дітей. У деяких містечках працюють СОС-пари, але їх небагато.

«Ми всі рідні»

Мама Таня у народному строї зустрічає нас накритим столом у просторому затишному будинку. Знайомить із дітлахами – їх аж шестеро, всі з солом’яно-білим волоссям, блакитноокі. Найстаршій Оксані 11 років, Світлані – десять, Галині – вісім, Насті – сім, Юлі – три, Віталику – два, саме починає говорити, мамі Тетяні – 40. Під час знайомства Тетяна пригадує роботу в консалтинговій компанії. Пізніше дізнаємося, що за плечима в жінки не лише успішна кар’єра, дві вищі освіти і закордонні стажування – вона навіть зараз встигає навчатися в аспірантурі. Присвятити своє життя цим крихітним блакитнооким янголятам Тетяна вирішила твердо. Понад рік пропрацювала СОС-тьотею, тож призначення на відповідальну посаду СОС-мами очікувала з нетерпінням.

Над сходами висять грамоти, отримані дітьми за участь у різноманітних конкурсах. Виявляється, у цьому домі живе «Міні-міс зірочка» Настя, маленька красуня Броварів. Світланка демонструє свою гру на синтезаторі. Дівчатка показують щоденники: записи старанні, оцінки чудові: 9–11. «Встаємо десь о п’ятій ранку, – описує Тетяна звичайний день СОС-родини, – тому що до школи потрібно добиратися близько години. 1–3-й класи поснідали й побігли. Тоді прокидаються малюки – граємося з ними. Старші доробляють уроки, малюки лягають спати, старші йдуть до школи у другу зміну. А ввечері суцільні веселощі: всі робимо уроки, читаємо книжки, навчаємося. Нібито буденно, але скільки емоцій, пригод, новин».

«Зазвичай дітей набирають у родину поступово, – розповідає соцпрацівник Тетяна, яка спостерігала за створенням цієї сім’ї, – а тут усі одразу, бо всі рідні. До цього вони були розкидані: дівчата у сиротинці, старша донька у бабці, а найменший – у дитячій лікарні. Наше досягнення в тому, що ми возз’єднали родину». Біологічна мати цих дітей позбавлена батьківських прав. Діти не спілкуються з нею, проте мають можливість бачитися з обома бабцями. Ті охоче відвідують онуків, передають консервацію. Із 42 дітей, які оселилися у броварському СОС-містечку, лише семеро сиріт. Решта мають батьків і є соціальними сиротами.

СОС-мама Тетяна має власну дорослу доньку, яка залюбки спілкується з новою родиною. «Таким чином відбувається формування родинного оточення, – вважає директор з розвитку програм благодійної організації Анна Купцова. – Це соціальне коло інтегрує дитину в ­суспільство і дає їй те, що на­зи­вається унікальним словом «соціалізація». У 2007 році SOS Kinderdorf International оцінювала «випускників» родин – хто працевлаштувався, хто одружився, як вони самі оцінюють свою успішність як людей і спеціалістів. Неуспішних випадків – 2,7%. Це вражаючі результати й успішна модель виховання».

Контрольована родина

Організація виступає гарантом для дітей, яких бере під опіку. Зобов’язання втілює конкретна СОС-мама, проте класичною СОС-родину назвати не можна. Мама все-таки найнята, тож організація здійснює контроль над формуванням і функціонуванням родини, а також гарантує убезпечення дітей від нових потенційних потрясінь. І не лише до досягнення повноліття, а й протягом усього життя. «Людина перебуває у СОС-містечку до 18 років, – розповідає Анна Купцова. – Далі може перейти у молодіжний будинок, де починає вже сама вести господарство. Хочете інтернет – будь ласка, у складчину оплачуйте. Якщо ти витратив гроші, тобі ніхто їх додатково у клювику не принесе. Пофарбуй паркан, повідкидай сніг. У середньому цей період триває три роки. Паралельно організація відкриває для дитини мультивалютний рахунок і гарантує їй €10 тис. на ремонт, придбання меблів або кредитування житла. Після молодіжного будинку дитина переходить у своє помешкання – або придбане в кредит, або найняте. Перший рік організація оплачує 70%, другий – 50%, третій – 30% його вартості. Це вже напівавтономне проживання – ще три роки. Таким чином у 23–24 роки ми вже маємо молодого підготовленого спеціаліста, працевлаштованого і з чіткими перспективами. А четвертий етап – це складна ситуація, що може виникнути в житті нашого вихованця: захворювання, аварія чи якась проблема. У такому випадку організація гарантує йому патронаж».

До 2016 року СОС-містечка з’являться також у Луганську, Запоріжжі та Криму.