Полювання на батьків

«Мені не подобається, як попередня влада, попередні уряди підготувалися до проведення системи тестування. (...) Ми зберемо екстрене засідання Уряду, розглянемо всі скарги з усієї країни і зробимо висновок», – заявила Юлія Тимошенко за два дні до тестування в ефірі каналу ICTV. Найближчим часом слід очікувати низку подібних «екстрених» засідань. Тема випусково-вступних іспитів хвилюватиме школярів та їхніх батьків принаймні до 4 червня, останнього дня тестувань.

 

Чомусь раніше Тимошенко не переймалася тестуванням. Нецікавою роз’яснювальною роботою займався пан Вакарчук – міністр освіти та науки. Коли ж настав час „рубанути”, прем’єрка миттю вжилася в роль суворої директриси. «Покласти край корупції у системі освіти можна і без шокової терапії», – заявила Тимошенко. Але сама від улюбленої шокової терапії не відмовилася – тепер ніхто з учасників тестової епопеї не певен, скасують іспити на півдорозі чи вже по завершенню, або взагалі забудуть про цю тему.

 

Народний депутат від БЮТу, голова комітету ВР з питань освіти та науки Володимир Полохало пояснив Тижню, що така різка заява Тимошенко може бути пов’язана з тим, що профільне Міністерство своєчасно не надало всієї інформації голові Уряду. «Наш комітет провів засідання 16 квітня, вже в п’ятницю ми передали до Уряду документи з усіма недоліками тестування. Мені приємно, що Уряд так швидко реагує на наші звіти», – зізнається пан Полохало. Також він розповів, що на тому ж засіданні комітету ВР ухвалили одностайне рішення – незважаючи на всі негаразди, тести треба проводити.

 

Тобто скасування тестів (чи цілком прозорі натяки на можливе скасування) – ідея, яка повністю належить Юлії Володимирівні. Ані комітет ВР, ані Міністерство не радило прем’єрці ставити питання про доцільність іспитів.

 

Натомість ідея скасувати тести від Партії регіонів – продукт колективного розуму. Минулого тижня троє депутатів від ПР (Богословська, Табачник та Горбаль) зареєстрували законопроект, який пропонує відмінити тести. Зауважимо, що постанова Кабміну про впровадження ЗНО, яку пропонують скасувати регіонали, датується 31 грудня 2005 року. Тільки через 2,5 роки в ПР помітили, що вона „не відповідає Конституції та законам про освіту”! «Біло-блакитні» спочатку протестували проти того, що іспити складатимуть українською, а коли для деяких регіонів зробили виняток, то почали заявляти, що така форма оцінювання знань порушує права громадян, бо є єдино можливим варіантом, щоб здобути вищу освіту. Між іншим, тестування є єдино можливим варіантом, якого так лякаються регіонали, у понад 150-ти країнах світу!

 

У ПР та в БЮТі відхрещуються від спільних дій – вони називають ініціативи одне одного спекуляцією. Інакше іменують синхронні рухи бютівців та регіоналів у НУ-НС. У заяві блоку, зокрема, йдеться: «Атака на незалежне тестування може мати лише одну мету – збереження корупції в системі освіти». Але є й інша, вища мета – та, яку в політичній термінології іменують «мобілізація електорату».

 

Питання про тести для випускників шкіл постає вже принаймні чотири роки. Ще уряд Януковича 2004 року розпочав налагоджувати систему ЗНО. У 2005 році Україна приєдналася до Болонського процесу, який передбачає прозору систему відбору абітурієнтів. Згодом Віктор Ющенко своїм Указом створив Український центр оцінювання якості освіти – головну структуру з проведення тестування. Торік експеримент із випускних тестів відбувся у деяких школах країни. З 2008 року вирішили впровадити ЗНО як узагальнювальну форму випускних та вступних іспитів.

 

Схема така: одинадцятикласник отримує певну кількість балів (від 100 до 200) з певної дисципліни та йде з цими балами до приймальної комісії вишу. Університети й інститути встановлюють «прохідний» бал. Якщо оцінка абітурієнта на тестах перевищує цей бал, він – студент!

 

Складання тестів, створення Центру та його регіональних представництв забрали чимало часу, зусиль та грошей. За деякими оцінками, налагодження системи коштувало країні близько 52 млн. грн. Зробити вдалося далеко не все. Зокрема, вчителі та учні вказують на помилки у тестах із гуманітарних дисциплін (мови, історія, література). Не з’ясоване питання із заочною формою навчання. Також, що дуже важливо, не впроваджено кримінальної відповідальності за розголошення інформації про тестові завдання. Адже таке цілком може статися – це підтверджує досвід Росії та країн Прибалтики.

 

Проте впровадження зовнішнього незалежного оцінювання є справжнім поступом для української освіти. Так донедавна вважали і в БЮТі. Зокрема, в програмі діяльності Уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків», власноруч підписаній Юлією Тимошенко, йдеться: «Уряд зобов’язується запровадити зовнішнє незалежне оцінювання якості знань усіх випускників загальноосвітніх навчальних закладів (замість випускних іспитів у таких закладах і вступних випробувань до вищих навчальних закладів)».

 

Сумлінно виконував цю програму міністр освіти Іван Вакарчук – йому дісталося більше від інших. Проте напередодні тестів екс-ректор Львівського національного університету (який уже давно відмовився від традиційних вступних іспитів і проводить вступні тести) змушений був бігати з ефіру на ефір, пояснюючи, що панікувати не варто, а тестування таки відбудеться.

 

За тести – ректори кількох «просунутих» українських вишів. Заяву президента Києво-Могилянської академії Сергія Квіта щодо важливості тестування підтримали його колеги зі Львова та Харкова.

 

Через побічну дію тестування у вигляді політичних сварок можуть постраждати 512 тисяч українських випускників. Проте Тимошенко розраховує лише на перемогу. На хвилі стурбованості батьків через незвичну систему випуску-вступу лідерка БЮТу планує збудувати неабиякий політичний капітал. Мільйони батьків, котрі, як і більшість людей, остерігаються будь-яких нововведень, відгукнуться на пропозицію Тимошенко повернути систему «нормальних» випускних та вступних іспитів, яку вона неодмінно задекларує у своїй передвиборчій президентській програмі 2009-го року. Не залежно від того чи скасує уряд тести, чи ні, заяви Тимошенко чітко показали, що, попри волю до влади, Юлії Володимирівні бракує волі до реформування країни. Замість кропіткої й рутинної праці з впровадження часто не популярних, але життєво необхідних для країни реформ, вона віддає перевагу гучним і ефектним піар-заходам.