Зі скляної трубки, приєднаної до шестилітрової колби з «брагою», раптом часто закрапало в пробірку. «Це перші фракції спирту пішли, так званий первак, – каже Володимир. – Дещо ялинковий смак, тому я перші 50 грамів прибираю з готового продукту». За смаком первак справді різкий. Володимир дістає з шафки літрову пластикову пляшку з-під тоніку, майже по вінця наповнену прозорою рідиною, і виливає туди вміст пробірки: «В цій пляшці – коктейль з перваку трьох видів: абсенту, самбуки й джину».
АБСЕНТ ІЗ БАЗАРУ
Полин, необхідний для приготування абсенту, Володимир збирає власноруч або купує на базарі. Чи не на кожному київському ринку можна знайти бабусь, які торгують травами. Куплені в аптеці не годяться – пересихають і швидко втрачають свої властивості. Зате бабусі-травниці, хоч і приховують «грибні місця», мають товар високої якості – їхній полин містить потрібну кількість туйону. Туйон – активний компонент абсенту й, за науковими міфами, впливає на людський мозок, як алкалоїди конопель. Хоч це і не було доведено, європейські країни законо- давчо обмежили вміст туйону в абсентах – не більше 1 мг на 1 кг. У абсенті, який робить Володимир, активного компонента значно більше. «Це такий самий абсент, який пили Гемінгвей із Пікассо, – каже Володя, зменшуючи газовий вогник під чавунною сковорідкою. В сковорідку насипано солі, щоб краще розподілялося тепло, а в цій солі й стоїть шестилітрова колба з настоєм трав. – Я не знаю, скільки тут туйону, не міряв, але основа мого абсенту – класичний рецепт тих часів».
Класичний рецепт – три однакових міри полину, анісу та фенхелю. 50-грамовий пакет трави коштує на базарі 3–8 грн, залежно від місця збирання. «Я кидаю в колбу з водно-спиртовою сумішшю ці три трави як скелет для абсенту, а потім починається найцікавіше – момент творчості, – пояснює Володимир. – Можна додати, скажімо, трохи коріандру – він надасть свіжості. Можна додати іссоп, про цю лікарську рослину у 50-му псалмі згадується, її дуже важко дістати. Після цього настоюю добу й починаю дистиляцію, хоча на форумі йдуть жваві суперечки щодо терміну настоювання – від кількох днів до двох тижнів». Форум – місце в Інтернеті, де збираються теоретики та практики виробництва алкогольних напоїв із усього пострадянського простору – від Естонії до Ізраїлю. «Виготовляють хто що хоче, – каже Володимир. – Кілька разів піднімалася й класична самогонна тема, а одного разу всі взялися вираховувати рецепт бехеровки – й вирахували. Там неслабий момент чи то кориці, чи гвоздики. Але то настоянка, а не продукт перегонки».
Шестилітрова колба, яка гріється на солі, наповнена зеленкуватою рідиною з жужмом трав. На вигляд – чисто болото, і так на форумному сленгові й називається водно-спиртовий настій, із якого переганяють продукт. Від колби тягнеться скляний холодильник, найскладніша частина перегонної лабораторії – свого роду трубка в трубці. Зовнішня трубка гумовим шлангом підключена до крана з холодною водою. Вода конденсує пару з «болота». Пройшовши холодильником, вода зливається в раковину через такий самий шланг. Внутрішньою трубкою в підставлену колбу крапає готовий дистилят. Він прозорий, тому його ще треба зафарбувати – теж травами. Залишиться охолодити, й можна пробувати напій, яким у ХІХ сторіччі захоплювалася французька богема. Трохи страшнувато – он Ван Гог, до- бряче випивши, собі вухо відрізав…
НАТУРАЛЬНИЙ ОБМІН
Володя не продає свою продукцію. Він достатньо заробляє на фармацевтичній фірмі. За освітою Володимир – фізик і вивчав радіаційне матеріалознавство. «Чи правда, що горілка допомагає від радіації?» – запитую я. Він сміється: «Єдина правда в цій легенді про червоне вино, яке допомагає кровотворенню. Все інше– самонавіювання». Запитую, що стало поштовхом до такого хобі. «Мистецька сверблячка, – каже Володя. – По-перше, хотілося прикласти власні зусилля й руки до творіння, а друга мотивація – радувати людей. Я зайшов на форум і відчув, що це моє. Спершу, звичайно, бив обладнання, продукт виходив, е-е-е, дивний на смак… Але потім зібрав власну лабораторію та набив руку».
«Лабораторія» у Володі міститься просто на кухні. Кілька колб (одна – велика), кілька пробірок, кілька алонжів (перехідників з одного розміру горла пляшки на інший), холодильник зі шлангами, штатив – ось і все. Скло – це принцип: «Зараз пішла мода використовувати нержавійку, вона не б’ється, та я люблю скло, бо воно прозоре, й бачиш весь творчий процес, хоч медитуй на нього». Знайти обладнання – справа нелегка. Холодильник, приміром, Володимиру виготовили вручну, в склодувній майстерні на хімфаці. Шестилітрову колбу не купив (дуже дорого коштує), а виміняв на 2 л абсенту власного виготовлення. Ще одна проблема – якісний спирт. «Якось купив 3 трилітрових банки по 30 грн, це була велика удача. В Ічні, на місцевому спиртозаводі – люди були без зарплати, але зі спиртом. А зараз не купую, в основному здійснюю натуральний обмін. У Києві є ще з десяток людей, котрі мають подібне захоплення, я іноді їм допомагаю дістати спирт».
.jpg)
ФОТО: Андрій Ломакін
ТРАВИ ДЛЯ ДЖИНУ
Крім абсенту, Володимир робить самбуку – що не так давно була культовим напоєм київських клубів. «Це попсня – багато анісу й бузини й усе – жодного творчого польоту для фантазії митця, – коментує він, дістаючи зі шафки рафінад і чарочки. – Інша річ – абсент і особливо джин. Я навіть на Кавказі сам пробував ялівець збирати, та зараз купую – 10 грн за 50 грамів ялівцевих шишок. З товаришами на форумі вирахували рецепт, кращий за Bombay Sapphire. Ялівець, коріандр, дягель, солодка, кориця, гвоздика, імбир, мускат…»
Він вмочає кубик рафінаду в ло- жечці з 30-ма грамами готового аб- сенту й підпалює. Цукор горить, скрапуючи в палаючий абсент. «Це, щоб гіркоту зняти й міцність». Я беру теплий келишок, нюхаю. Пахне травами. Випиваю – сльози бризкають з очей. 75 градусів не жарт. Стає спокійно. Довколишні предмети опуклішають, стають вагомими. Питаю рецепт абсенту, записую його… Наступного дня виявляється, що нічого я так і не записав, довелося дзвонити.
«Не боїшся закінчити як Ван Гог з таким хобі?» – запитую Володю. «Ні, – каже він. – Я майже не п’ю, оце з тобою випиваю вперше за три тижні. Й вигнав спеціально для вашого журналу, щоб процес можна було уявити. Останній раз гнав два місяці тому. Стає вже нецікаво – я цей етап уже освоїв, складніше абсенту й джину нічого немає. Маю тепер нове хобі – горловий спів і барабани. Приходь у п’ятницю ввечері на Пейзажну алею – послухаєш, як ми граємо».
|
|
|
|
ПРЯМА МОВА Володимир майстер абсенту "Самогон мають гнати люди творчі"
Кілька разів замислювався над тим, аби продавати абсент і джин. Але дізнався про вартість ліцензії (200 тис. доларів) і зрозумів, що легально це робити не вийде. Просто дарую продукт або пригощаю. Та з моїх колег ніхто й не живе з продажу – на нашому форумі спроби заробити на цьому не дуже вітаються. Зараз база споживачів мого продукту – осіб 200. Це, якщо врахувати, що кожну пляшку розпиває чоловік 10. Зазвичай на замовлення – скажімо, компанія йде в похід і просить літр джину. Це не дуже добре: якщо є зобов’язання, втрачається кайф від творіння. Від мого алкоголю ніколи не буває біди – це ж елемент магії. Поки ти з цього не робиш бізнес, проблем не виникне. Ніхто з моїх знайомих не приїде о 2-ій ночі й не стане вимагати пляхан. Я точно знаю, що якийсь із київських ресторанів сам жене джин – бабуся-травниця, в якої я купував ялівець, розповіла. Кажу їй: «І я жену». Вона: «На здоров’я». Горілку взагалі не п’ю, а от самогон – буває. Самогон не жену. Почитав про цю технологію і вирішив, що мертві бактерії, які утворюються в процесі бродіння – не для мене. В мене є знайомий фізик – золоті руки. В цього фізика бактерії не вмирали, а жили – в нього був штам з виноградних дріжджів, він їх підгодовував і гнав чи не з живих. Якщо самогон женуть люди творчі, то це вже не просто самогон. |
|
|
|
|
