Право бути собою :.: 31(40) :.: Тема тижня :.: Статті :.: Український Тиждень

Якщо точно перекладати з грецької «ортодоксіа», то православ’я означає «правильний спосіб славити Бога». І всі патріархати першого тисячоліття нашої ери визначали себе саме за такою ознакою – правильно славити Бога. Католики теж визначають себе ортодоксами.

Православну церкву визначають як церкву перших Вселенських соборів. Найголовніші догмати християнства були утверджені на Нікейському соборі (325 рік) і є фундаментальними навіть для традиційних протестантських церков. Православна церква кожен пункт Символу віри сприймає всерйоз. Наприклад, догмат про те, що в особі Ісуса Христа людська і Божа природи є незмішаними й нероздільними. Тобто ми дивимося на Ісуса не тільки як на морального авторитета, але як і на Того, хто брав участь у творенні світу.

Церква й далі дивує нас святими людьми й подіями. Це найцікавіша інтрига світової культури – конкретна перемога Христа над смертю і християнство загалом.

Не треба вбачати протистояння у відносинах із католиками. Католики й протестанти – інославні, вони теж прославляють Бога, але по-іншому. Така важлива для українців постать, як Климент Римський – єпископ, відправлений на заслання до Криму, – це взагалі символ єдності християн. Просвітителі слов’ян Кирило й Мефодій, віднайшовши мощі Климента, перенесли їх до Риму. А князь Володимир привіз частку цих мощей з Херсонеса до Києва – в першу муровану церкву, яку назвали Климентовою, і це стало важливою підвалиною для літургійного служіння в Україні. Тепер частина мощей – у Римі, частина – в Києві. Люди, хрещені в православній традиції, є християнами для римо-католиків. І навпаки.

Київське православ’я ніколи не ізолювало себе від світу. Торік голова Папської ради зі сприяння християнській єдності кардинал Вальтер Каспер приїздив до Києва й відвідував Лаврські печери, його супроводжував архієпископ Пол- тавський Філіпп з УПЦ(МП). Так само на ізоляцію не страждає і вселенське православ’я.

Ми святкуємо не тільки 1020- річчя хрещення Русі. Приблизно 20 років тому сталися дві події, які змінили життя багатьох. Перша подія – аварія на ЧАЕС, після якої чи не вперше масово почали цитувати Біблію,хоча б фрази з Одкровення Іоанна Богослова про «зірку Полин». Потім відзначення 1000-ліття хрещення Русі припало на момент, коли радянська ідеологія вже не могла заступити собою християнства і європейських цінностей. Люди віднайшли православ’я – давню й універсальну ціннісну систему України. І от для цих людей 20 років – певний підсумок. Це дуже важливий екзистенційний досвід, і не потрібно звужувати його до політичних вимірів.

Бути православним у наш час означає вчитися. Не обирати якусь ідеологію з-поміж інших, не знайти собі натовп, який буде домінувати чи, навпаки, хвалитися контркультурою. Бути православним – означає піти до школи. Віра – це наука, а не ідеологія. Це вміння мудро діяти у світі. Це повернення до дуже конкретних повсякденних реалій і понять, яке допоможе подолати ідеологічні абстракції мінливого сьогодення.

Православ’я зараз – це право бути собою. Право самому визначати питання життя і смерті, обирати різні форми поклику, уважно шукаючи собі друзів на цьому шляху. Бути людиною. Спокійно й сумлінно виконувати повсякденні обов’язки у професійних, родинних і громадських спільнотах.

Православний і християнин – одне й те саме. Не можна бути православним, не будучи християнином. В англосаксонському світі є потужна богословська течія, натхненником якої є Гілберт Честертон – radical orthodoxy, тобто радикальна ортодоксія. Ще одного англійського професора – автора «Хронік Нарнії» Клайва Льюїса – називали «анонімним православним». Головне у православ’ї – не те, прикрашені ікони українською, російською чи ще якоюсь вишивкою. Найголовніше у православ’ї – Христос.

Основна місія українського православ’я – Схід і Захід разом. Кожен народ може похвалитися своїм талантом: візантійська догматика, грецька музика, російська та українська ікона… Український внесок – ми від початку намагаємося синтезувати різні християнські світи, які з давніх-давен почали розходитися. Увага різних духовних спільнот і традицій до Києва cаме й пов’язана з тим, що Київ – це вузол. Зараз триває криза, але криза може бути початком одужання і шансом. І Київ має демонструвати не нашу здатність до розбрату, а нашу творчу здатність синтезувати й поєднувати.

Київське православ’я
Юрій Дорошенко
експерт з міжконфесійної проблематики
Основи окремішності українського православ’я (також використовують термін «Київське православ’я») сформувалися в XV–XVII ст., коли Київська митрополія, перебуваючи в складі Вселенського патріархату, мала фактичну незалежність і від Константинополя, і від Москви.

Саме в середньовіччі проявилась унікальність ідеології УПЦ. Її головні ознаки – гуманізм і демократичність. На відміну від нас, Московське православ’я цілком підпорядковувалось державі та абсолютизму.

Ось що пише російський історик Васілій Ключевскій: «Російське церковне суспільство вважало себе єдиним істинно православним у світі, своє розуміння Божества виключно правильним, Творця всесвіту уявляло власним російським Богом..., свою помісну церкву ставило на місце вселенської».

Найважливіша ознака УПЦ – соборноправ’я. Більшість питань церковного життя вирішувала саме громада. Кандидати на вищі церковні посади обиралися соборами мирян. Священиків теж обирали парафіяни, а лише потім затверджували єпископи, які не мали такої, як у Росії, залежності від митрополитів.

Різниця між українською та російською церквами існувала навіть на рівні треб. Так, наприклад, в Україні була традиція присяги молодих у вінчанні. Під час хрещення в Москві вимагали від українців обов’язкового занурення в воду, а не обливання. В нас Євангеліє священно-служителі читали обличчям до людей, а царські врата під час літургії були більше відчинені. Активно практикували обряд «уцерковлення» новонародженої дитини. Це коли дитину на десятий або восьмий день приносили до церкви, де хлопчика священик ніс у вівтар і обносив навколо престолу (дівчинку – лише до врат).

У Київській митрополії традиційно носили хрест перед первосвящеником-митрополитом, що тривалий час дивувало росіян, які цього не робили навіть перед патріархом.

Мали свою особливість і церковні книги. Росіяни їм не довіряли. Петро І наказав обов’язково цензурувати видання Київської та Чернігівської друкарень. Не подобався російським правителям український Місяцеслов (календар церковних свят), де не було свят, визначених у наших північних сусідів. Українці навіть мали власну вимову церковнослов’янських богослужбових текстів. Навіть тепер, попри величезний вплив українців (особливо випускників Києво-Могилянської академії) на розвиток російського православ’я, у нас відрізняються церковні архітектура, малярство, спів.

	2007-2008 © журнал "Український Тиждень". Всі права захищено.		Created by Webo