Формування націй

Небагато народів можуть похвалитися безперервною історією державності протягом двох тисячоліть. Політична карта світу динамічно змінювалася впродовж усієї історії людства. Держави виникали й зникали, їх кордони пересували збройно або мирно (наприклад, через династичні шлюби). Проте найбільші зміни припадають на ХІХ та ХХ сторіччя, коли остаточно сформувалася та набула всесвітнього поширення концепція націона­­льної держави. Тиждень розпочинає серію публікацій у межах нового спецпроекту «Становлення пост­­колоніальних дер­­жав». Разом із міжнародними експертами ми аналізуватимемо, як здобували та зміцнювали свою державність наро­­ди, які тривалий час перебували у складі багатоетнічних державних утворень – імперій або федерацій. Основну увагу приділимо нашому регіону – Цент­­рально-Східній Європі, од­­нак не оминемо й деякі латиноамериканські й азійські держави. У цьому числі ми розглядаємо досвід хорватів, націо­­нально-культурне відродження яких у ХІХ столітті відбувалося під знаком ілліризму – руху за об’єд­­нан­­ня всіх південно­­сло­­в’ян­­сь­­ких земель. Після розпаду Авст­­ро-Угор­­ської імперії Хорватія ввійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців (із 1929 ро­­ку – Югославія). Незалежність хорвати проголоси­­ли в 1990 році, але її довелося відстоювати у війні з сербами