Тест на "Пласт"

 

 

  

 

 

 

 

 

Наближається дитяче літо – табір відпочинку – «Пласт». За підтвердженням такого асоціативного ряду Тиждень поїхав з пластунами на Свято весни до Волиці, що поблизу Фастова, скуштував юшки й відчув романтику, яку бувалі в бувальцях називають чаром «Пласту». До «Пласту» приймають з шести

років і вже «не випускають», бо «Пласт» – це назавжди». Новаки у 12 років переходять до юнацтва, з 18 до 35 стають старшими пластунами, а з 35 – пластунами-сеньйорами. Тринадцятирічний Олексій Свис провів у «Пласті» половину життя. Був у таборах Київської й Тернопільської станиць, має друзів по всій Україні, зокрема, в Полтаві й Херсоні. Олексій хвалиться, що їздив у табір до Калуша з дочкою Президента Софійкою й навіть потоваришував з її охоронцями: «Ті охоронці були як дві великі шафи. Ми прибирали з ними корпус і навіть бігали вночі, коли були неслухняні».

 

Патріотичне самовиховання на засадах християнської моралі й навчання через гру та працю – ось на чому роблять акцент у «Пласті». Дітей вчать історії України, молитов та різних умілостей, як-то: дати собі раду під час мандрівки або надати першу медичну допомогу. Окрім таборів, серед яких бувають не лише спортивні, а й археологічні, кінні чи мистецькі, пластування включає в себе щотижневі гурткові сходини, мандрівки, екскурсії, конкурси та змагання, такі як інтелектуальна «Орликіада» або новацький мистецький фестиваль «Дитячі мрії». Ще пластуни займаються благодійністю, а на Великдень їздили у сиротинці розмальовувати з дітьми писанки.

 

Студентка Могилянки, старшопластунка Наталя Власенко, розказує про вишкільний табір «Пласту», у який можна поїхати після шістнадцятиріччя: «Одна з умілостей, яку я здала три роки тому, називається «Три пера»: треба прожити одному три дні на природі, користуючись мінімальними засобами  для виживання. З собою можна було взяти один огірок, одну цибулину, дві цукерки, одну банку консервів, три сірники, а ще – ніж, маленький шматок клейонки й спальник. Також видають блокнот, у якому пораховані всі сторінки, щоб не можна було використати їх на розпал. У нотатнику треба робити записи, переважно філософські». Пластун повинен розпалити в горах вогнище, збудувати курінь із гілок і моху, бо мох утримує вологу, й повернутися із власноруч сплетеною мотузкою й луком, який має ще й гарно стріляти. Ще треба приготувати собі їжу, відповідно – зробити тарілку й ложку. «Я робила тарілку з березової кори, яку зліплювала смолою зі смереки, тому було трошки несмачно – смола розтоплювалася, коли я їла. Інструктори приходять і перевіряють, чи виконав ти завдання. При цьому вони намагаються тебе розговорити, бо першого дня не можна розмовляти. Якщо ти нічого не збудував і не зміг розвести вогнище, тобі не дозволяють залишатися далі. Другого дня треба ховатися, щоб тебе не знайшли, наприклад, за димом з вогнища. За той час я усвідомила, як насправді мало потрібно людині для харчування й узагалі для існування», – каже пластунка з п’ятирічним досвідом.