Дніпропетровська мистецька агенція «Арт‑Вертеп» звітує про успіхи своєї «першої п'ятирічки українізації промислового Сходу України»
Я потрапила до Дніпропетровська – міста, в якому вчилася – після майже трирічної відсутності. В театрі Шевченка саме виступав гурт «Мандри», тож я подалася на концерт. Там не повірила своїм очам: Фома з друзями зібрали повну залу, наче якась команда КВК. Дотримуючись зазначеного на афіші дрес-коду, переважна більшість глядачів прийшли у вишиванках, а наймолодші та найкрасивіші вже після перших пісень танцювали перед сценою. Я озиралася довкола й помічала знайомі обличчя колишніх однокурсників – від декого з них я такого аж ніяк не сподівалася!
Було складно повірити, що цей український карнавал відбувається не в якомусь Львові чи Шешорах, а тут – у Дніпрі, російськомовному місті, де українську музику й книжки можна було купити хіба на лічених розкладках на книжковому ринку, де все українське перебувало в глибокому андеграунді (якщо не занепаді) або віддавало офіціозом, але в будь-якому разі ніколи не було популярним. Щось змінилося. Тиждень спробував з'ясувати, що саме, і знайти винуватців.
Олександр Чиж, один із засновників «Арт-вертепу»:
.jpg)
«Заховане коріння»
П'ять років тому, коли ми починали, в Дніпропетровську мало хто знав, що таке українська музика або українська книжка. Молодіжна тусівка тоді була доволі однорідною – молодь, яка любила російський рок, Кінчева, ДДТ і тусувалася у клубі «Бомба».
Тоді було складніше, нас ніхто не любив: тусівка сприймала нас не те, щоб агресивно, але відчужено. В ті часи проблемою було навіть вийти з маршрутки по-українськи. Коли ти казав: «Зупиніть, будь ласка, в кінці будинку», то виходив приблизно за 250 м від цього будинку. Зараз такого вже немає – «телебачення, курва, преса» (цитата з пісні «Мертвого півня» на слова Юрія Андруховича – Тиждень) роблять свою справу. Ну, й реклама – це страшна сила. Фактично, змінилося покоління, тож нова тусівка сформувалася зі студентів – таких, як наша Даринка.
Проблема Дніпра в тому, що це промислове місто, яке населяють переважно робітники – доволі специфічна група. На телебаченні є засилля російської пісні, і вони на цьому виховуються. Їхньої провини в цьому немає. Наше завдання – щось змінити. І змінюємо, адже на рахунку «Арт-Вертепу» вже близько тисячі різноманітних мистецьких акцій.
Якби цю країну не чіпали ще років зо 20, процес пішов би навіть на Дніпропетровщині, адже це не Донецьк, де ситуація значно складніша. Наше українське коріння заховане під шарами радянської пропаганди, але воно нікуди не поділося.
Два роки в Галичині, де я спілкувався нормальною літературною українською, як зараз із тобою, мені казали, що я мальчік з Донецька. Головна проблема цієї країни в тому, що нарід просто не мандрує нею: луганчани нічого не знають про тернопільців, а закарпатці – про дніпропетровців. Якби вони поїздили, одразу б розслабилися. Тому що я, відверто кажучи, розслабився.
ПОДІЄВИЙ ТУРИЗМ
«Арт-Вертеп» намагається активізувати знайомство українців один з одним, організовуючи подорожі на акції та фестивалі, які проводять в інших містах. Наприклад, на фестиваль «Джаз-Коктебель» з Дніпропетровська можна було поїхати з «Арт-Вертепом» – пропонували автобусний економ-варіант, дешевший від залізниці.
.jpg)
Дарина Важинська, студентка, контент-менеджер сайта artvertep.com: «О, карпа!»
Це сталося чотири роки тому, якраз була Помаранчева революція, а я ще ходила до школи. Побачила на паркані афішу «Сергій Жадан та Ірена Карпа» (а я зачитувалася журналом «Молоко», до якого остання саме дописувала) й подумала: «О, Карпа!» Про Жадана я тоді ще нічого не знала. Того самого дня був їхній творчий вечір у театрі «Крик». Ну, думаю, сходжу. Прийшла, подивилася, зайшла до книгарні, побачила, скільки тут книжок, і почала навідуватися.
Одного дня всім треба було тікати з офісу на якусь акцію, а в книгарні була тільки я, роздивлялася книжки. Дзвонить директор Тимофій і каже:
– Віталіку, терміново приїзди. Залишай когось, хто є в офісі.
– Але нікого немає, окрім клієнтки, маленької дівчинки.
– Як звати?
– Даринка.
– Ану, давай Даринку до телефону.
Тіма не роздумуючи дав мені «партійне завдання» – бути в офісі, поки всі не повернуться. Якщо хтось захоче купити книжку – продати. Так я й залишилася. Зараз займаюся сайтом, а паралельно навчаюся на третьому курсі української філології Дніпропетровського національного університету.
За останні роки три я помітила, що люди виявляють більший інтерес до української мови й культури. Я би не сказала, що це наслідок Помаранчевої революції, але зміни відчутні. Найголовніше – зникла антиукраїнська агресія.
Наприкінці 2005 року гурт «Вертеп» знімав кліп на пісню «Колядою», до участі в якому набирали масовку. Я погукала своїх однокласниць, подруг, і ми поїхали в Підгороднє – грали роль фанаток, стрибали, а десь годині о 23-й приїхав батько однієї з подруг, усіх вилаяв і забрав додому.
А потім почала їздити Україною й по захоплених відгуках зрозуміла, що про «Арт-Вертеп» усі знають. Навіть моя мама вже чула про нього від своїх подруг, вона мною пишається. І, звісно, тепер я знаю, хто такий Жадан.
КУЛЬТУРТРЕҐЕРСТВО
«Арт-Вертеп» традиційно постачає до Дніпропетровська українських письменників. Із зірок досі не вдалося «витягти» хіба Прохаська, Забужко та Подерв’янського. Головний офіс «Арт-Вертепу» розташований у Дніпропетровську, але його діяльність охоплює всю Україну. дніпряни навчилися організовувати тури для письменників та гуртів по країні. Клієнтами мистецької агенції вже були «Піккардійська терція», «Гайдамаки», «Сестри Тельнюк», «Дахабраха»...
«Наразі ексклюзивно займаємося гуртами «Ойра», «Вертеп» і одним із найкращих джазових гітаристів Європи – Олександром Любченком. Ту ж таки Ірену Карпу ведемо вже більше року – організовуємо її тури Україною», – розповідає Тимофій Хом'як, який є ще й директором гурту Qarpa. З Рівного нещодавно звернулися молоді люди з проханням допомогти організувати та «розкрутити» фестиваль «Творча валіза».
На рахунку вертепівців і нещодавній тур Сергія Жадана й ска-гурту «Собаки в космосі» на підтримку спільного альбому «Спортивний клуб армії», гуркіт від якого вже прокотився 14-ма (!) містами України. Причому це не грантові, а цілком комерційні тури – люди радо йдуть і платять за концерти, а артисти отримують гонорари.
.jpg)
Аліна і Карина Гайові, рукодільниці і симпатики «арт-Вертепу»: «Подвійний стандарт»
Ми прибилися до «Арт-Вертепу» так само, як і Даринка – ще в шкільному віці, а зараз уже вчимося на п'ятому курсі Будівельної академії на архітекторів. Із першого класу ходили на студію «Фантазія» – малювали, брали участь у виставках. Там познайомилися з Іваном Лукичем Іващенком, який і привів нас до агенції. Тут саме організовували конкурс для художників, за перемогу в якому наші роботи мали бути розміщені на сайті, хоча, зрештою, розмістили всіх учасників…
А потім телефонує нам Тимофій і каже: «Тут така справа, брати-близнюки Капранови презентуватимуть книжку «Приворотне зілля». Було б цікаво поєднати читання братів-близнюків із виставкою сестер-близнючок. Зробити такий собі позитивний «Вечір подвійного стандарту». Це була наша перша співпраця, яка надалі перетворилася на традицію – без нашої участі не минала жодна презентація братів Капранових у Дніпропетровську.
Навколо «Арт-Вертепу» постійно щось відбувається, тут ми познайомилися з багатьма цікавими людьми. І врешті-решт, усі дороги чомусь ведуть саме сюди. Зокрема й тому, що нічого подібного більше немає.
ПРО КОНКУРЕНЦІЮ
Прикладів успішного арт-менеджменту на українських теренах не так уже й багато. Не можна назвати ці організації повною мірою конкурентами, адже в них окремі ніші. «Гудімов більше займається візуальним мистецтвом, а з ким можна нас порівняти – це «Дзиґа», – оцінює Тимофій Хом'як, – унікальний синтез якісного арт-менеджменту та грошей – власних і спонсорських із державними. Ще Олесь Доній і «Остання барикада» – в них уже не один фестиваль на рахунку. Чим більше – тим краще».
.jpg)
Тимофій Хом'як, директор і музикант: «Легенди треба вигадувати»
Гора Вертеп, на честь якої ми й назвали свій гурт, височіє поблизу селища Підгороднє під Дніпропетровськом – це залишки страшного льодовика, який проходив по всій Європі. На цій горі, під якою виросли і гуляли в дитинстві, 2001 року ми зробили свій перший фестиваль. Горі ми дали назву самі. Але вже в 2004 році донька нашого гітариста принесла підручник із краєзнавства, де було сказано: «гора Вертеп біля Підгороднього, залишки льодовика».
У місті вже працює десь п'ять клубів із живим форматом, з'явився ринок і люди, які готові платити за живу музику, артхаузне кіно та літературу, тобто виховалася публіка.
У бюджети кожного міста, містечка, області закладаються мільйони гривень на проведення різноманітних свят – Дня молоді, Дня міста, Дня конституції... Якщо до управління культури надіслати запит, вони назвуть вам вражаючі цифри й розкажуть про сотні проведених на ці гроші фестивалів. І не збрешуть, адже вони й справді провели збіговиська типу «Барвистий віночок», «Срібна туфелька», «Зелений дубочок». Були фестивалі? Були. А чому про це ніхто не знав, їх не турбує. Наша співпраця з управлінням полягає в «непомічанні» одне одного. В останні роки вони не заважають, і це вже добре!
Тим часом ми платимо податки міським службам, МВС, МНС, швидкій тощо. Нас прирівнюють до комерційних фірм на кшталт мобільних операторів чи пивоварень, які організовують концерти для реклами своєї продукції.
ПРО ГРОШІ
Вертепівці діляться досвідом, як заробляти гроші на українській культурі. «Це важко, але так само, як і в будь-якому іншому бізнесі. Щоправда, якби ми продавали меблі або труби, це було б традиційніше для Дніпропетровська», – каже Тимофій Хом'як.
Поставити справу на комерційні рейки вдалося лише на четвертий рік існування проекту. До того часу вертепівців підтримували меценати й спонсори, яких, проте, вони воліють називати друзями – це Станіслав Білодіденко, Андрій Денисенко з ГРАДу (громадського активу Дніпра), а також Святослав Олійник, депутат від БЮТу (який має ще й власний проект «Культурна столиця»). Переважно вони допомагали організовувати концерти й акції до міських свят. Письменників і музикантів «Арт-Вертеп» запрошував за власні кошти.
«Часто доводиться читати підручник для організаторів культурних заходів, написаний якимось європейським діячем, де він рекомендує таке: ви складаєте кошторис, а потім ідете в міністерство культури, берете гроші й реалізовуєте. Все чудово, проте в нашій країні таке не діє», – пояснює Олександр Чиж. Тому ще одна стаття доходу – організація корпоративних вечірок в етностилі для комерційних компаній.
Одним із постійних клієнтів агенції є павлоградська фірма «Будмайстер», яка виробляє сухі будівельні суміші. На вечірках, що їх «Арт-Вертеп» організовує для фірми вже більше двох років, побували Сашко Лірник, «Гайдамаки», «Вертеп», Олег Скрипка, Марійка Бурмака. Проводили тут ворожіння і фольклорні танці з гуртом «Божичі» – працівники будівельної компанії навіть запаслися вишиванками. Для окремих вечірок розробляють костюми, карту напоїв і меню, а також ексклюзивні подарункові обереги. Клієнтів, готових платити за розважання своїх працівників у етностилі, щороку більшає. А ви кажете – Дніпропетровськ, російськомовний регіон...
Їхнє гасло: Будь СучУкр!
Усе почалося зі створення аматорського сайта. Більш оновлений варіант інтернет-сторіночки зараз має до 3 тис. відвідувачів на день, а щотижнева розсилка охоплює 40 тис. адресатів. Книжковий клуб «Білокнижник» – це підвальчик на 40 м2. У ньому базуються три окремі проекти – група «Вертеп», якою займається безпосередньо Тимофій Хом’як, власне книгарня і мистецький портал artvertep.com. Має «Арт-Вертеп» й інші підрозділи – віртуальну галерею та промо-студію Lift, на рахунку якої диски Сергія Жадана, Олександра Любченка, «Вертепу», «Оркестру Че».
Гасло «Арт-Вертепу» – «Будь сучукр!» доволі провокаційне. Новотвір «сучукрліт» став чи не означенням молодіжної літератури останніх років. До цієї літератури, сповненої наївного шарму пізнавання юнню дорослого життя, можна ставитися по-різному. Так само, як і до нової музики, фестивалів тощо. Але той факт, що молодь Сходу прислухається до цього гасла, сумніву не підлягає. Процес, про необхідність якого так довго говорили націонал-демократи, пішов.
