Куди подівся цирк?

Для стилю маестро характерне одухотворення предметів повсякденності. В «Конфлікті» громадянську війну запалюють сірники. «Шлюб» розповідає про всі стадії подружнього життя – від романтики початкового періоду до негараздів буденного співіснування – на прикладі пари мотузок. Новий усесвіт творять для себе з дроту дротяні ж герої «Викрута сів» – за цю короткометражку Бардін отримав у Каннах Золоту пальмову гілку. Відомого російського мультиплікаторанині турбують ті самі питання, що і його українських колег. І перше з них – відсутність грамотної державної політики, котра би підтримувала національну анімацію. Тобто налагодила контакт між аудиторією та кумедними мальованими персонажами чи смішними ляльками, завдяки яким у дітей формується уявлення про добро та зло. Й виробнича інтенсивність (активніша в сусідів, ледь помітна у нас) чи кількість фес- тивальних нагород, як виявляється, проблему не вирішують.

 

Бардін – «хрещений батько» Міжнародного українсько-російського фестивалю анімаційних фільмів «Крок» (саме Гаррі Якович, який володіє українською мовою, дав йому ім’я ). Ця імпреза лишається однією з небагатьох на пострадянському просторі, де вітчизняні аніматори мають можливість репрезентувати своє мистецтво. Характерно, що фестиваль відбувається на кораблі – наразі ця приємна фахова прогулянка виглядає як промовистий знак мультяшної окремішності. В Україні зрідка відбуваються виставки художників-аніматорів. Іноді вітчизняним стрічкам щастить потрапити до програм Future Shorts. На цьому наше щастя закінчується – телебачення українською мультиплікацією нехтує, кінопрокат вважає її нерентабельною. Натомість протилежної думки дотримуються за кордоном, де роботи наших земляків не тільки радо вітають під час імпрез, але й знаходять можливості показати на широких екранах. Зокрема, 2006 року журі Міжнародного фестивалю короткометражок у Клермон-Феррані визнало найкращим анімаційним твором «Засипле сніг дороги...» Євгена Сивоконя. «Йшов трамвай №9» Степана Коваля отримав «Срібного Ведмедя» на Берлінському кінофестивалі 2006-го, а його ж стрічка «Злидні» була взагалі єдиною українською картиною, що демонструвалася в конкурсній програмі Берлінале-2007. Попереду – нові здобутки та оплески в паризьких, грецьких або лондонських залах. І як би хотілося, щоб ці аплодисменти лунали й у сумських, львівських або ж донецьких кінотеатрах.