Заховане дитинство

У залі культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії «Під WALL» (Іллінська, 9) прохолодно, тихо й безлюдно. Тут відкрито експозицію «Художники української анімації». Якщо в липневу спеку сюди все ж забрідає шанувальник вітчизняного мистецтва рухомих картинок, він має змогу побачити не лише профільний доробок метрів і початківців, а і їхні «дорослий» живопис і графіку. Хоча, звісно, мультяшних персонажів тут найбільше.

 

Схоже, виставку зібрали, як голому на сорочку. Внесок у «запільну» скарбницю Давида Черкаського – кілька поспіхом дібраних колажів із «Капітана Врунгеля» та розвішені поруч роботи вірного друга, соратника та художника-постановника всіх його стрічок Радни Сахалтуєва. Неподалік розташувався Євген Сивокінь: його «Дуже брудна собака з блакитними очима» насправді могла би називатися дуже сумною – такі печальні погляди кидає вона довкіл. З висоти її «польоту» добре проглядаються й харáктерні персонажі Наталії Чернишової, й олійний живопис у стилі наїв Олександра Гуньковського, і затиснені у вітрині ляльки Олега Педана.

 

Щодо останніх – складається враження, мине секунда, й усі ці старі залізяки, будильники з «очима», дерев’яні болванчики та чоловічок із продірявлених монеток прокинуться й розіграють якусь дуже веселу історію. Але так лише здається. На жаль, не вони, а величезна біла рибина з пап’ємаше, яка нерухомо застигла в кутку, є символом цієї виставки. І символізує вона спокій і пустку…