Леопольд буде жити

 

 

 

  

 

 

 

Уже понад півсторіччя щороку 16 червня вулицями Дубліна натовп фанатів Джеймса Джойса повторює денний маршрут головного героя роману «Улісс» Леопольда Блума. Цю традицію дехто схильний провадити від ще давнішої події – знаменитої вилазки підпилого автора зі своїм так само нетверезим учнем Семюелем Беккетом 1930 року, коли ця парочка намагалася відшукати літературний Дублін у реальному Парижі. Як би там не було, а сьогодні цей звичай засвідчує, що книга успішно пережила всіх своїх критиків і остаточно переборола цензуру, а прогулянка з текстом у руках офіційно отримала назву Bloomsday.

 

Ідея вшановувати «ідеальний роман ХХ сторіччя» припала до душі не лише дублінцям. Звичайно, відтворення траєкторії руху Блума в інших містах щонайменше було б дивним, та прихильники «Улісса» проблему вирішили нехитро – Bloomsday перетворився на фестиваль з різноманітними заходами, які, на відміну від туристичних стежин, від місця проведення не залежать. В Україні цю непересічну подію літературознавці ігнорують, письменники оминають, натомість свій респект джойсівським персонажам активно засвідчують художники. І якщо торік арт-складова першого вітчизняного Bloomsday, котрий започаткувала галерея «Колекція», була посилена каталогізацією текстів Оксани Забужко, Юрка Іздрика та Ірени Карпи, а також виданням українською мовою п’єси Джойса «Вигнанці», то цьогоріч імпреза умалилася до однієї виставки.

 

«Ідеальний вік» у тій же «Колекції» – тема, яка має безпосереднє відношення до роману Джойса і стражденного Леопольда. Свого улюбленого персонажа автор порівнював з Одіссеєм – найдосконалішим, на його думку, героєм, який уже має життєвий досвід і ще має фізичну наснагу, тобто перебуває, наче Карлсон, у повному розквіті сил.

 

Організатори експозиції поставили за мету відшукати аналогічні постаті в нашому художньому середовищі. Ідеальний вік вдалося зафіксувати в сімох представників українського contemporary art – Олександра Ройтбурда, Іллі Чічкана, Олександра Гнилицького, Максима Мамсікова, Арсена Савадова, Олега Тістола та Миколи Маценка.

 

Кожен із них, особливо не напружуючи власний розквіт та сили (тому й виставка солідно запізнилася – чекали на завершення однієї з робіт) намалював по полотну. Гнилицький ще раз довів свою високу майстерність у зображенні простих «Сходів». Ройтбурд замилувався назвами класичних картин, хоча його «Бар у Фолі-Бержер» лише умовно нагадує однойменний шедевр Едуарда Мане. Мамсіков пограв у «Морський бій», а Чічкан пішов еволюційним шляхом, покинувши мавпочок і зосередившись на власній особі. До центральних дійових осіб виставки з інсталяціями та об’єктами долучилися й російські колеги Юрій Шабєльніков, Арістарх Чєрнишев, Алєксєй Політов і Маріна Бєлова.

 

Як мистецький проект наш Bloomsday позбавлений лише однієї, але важливої деталі – бодай натяку на літературність. Галеристи – благо, люди не без фантазії, викручуються, як можуть. Поки сімка обраних творила, з художниками балакав один із найкращих українських кураторів Олександр Соловйов. Діалоги про вітчизняне мистецтво, щоправда, художнє слово не підмінять, але це все-таки більше, ніж взагалі нічого.