|
|
|
|
|
|
Колонка редактора |
|
|
"Наші"
Цей день в українській історії й досі, 63 роки потому, пахне порохом, кров'ю та сльозами
|
|
|
|
|
|
| |
| |
| |  |
| |
Змінити «скриню»
|
| Автори проекту: Ольга Смолінська та Богдан Ткачук |
|
Українські студенти запропонували варіанти реконструкції столичного архітектурного монстра Катерина Липа
1 вересня Посольство Фінляндії в Україні та представництво фінської фірми Luvata оголосили результати проведеного ними студентського архітектурного конкурсу. Це «паперове» змагання стосувалося реконструкції будинку, який зажив слави хрестоматійної потвори. У 1970-ті навпроти столичного оперного театру звели велике грубе й невідповідне навколишній забудові одоробло. Люди охрестили його «скринею», а викладачі архітектурних факультетів стали його наводити вихованцям як приклад несмаку. Учасникам конкурсу запропонували зробити щось із фасадом «скрині», щоб вона не так кидалася в очі.
Ідеї молодих зодчих були так чи інакше пов’язані зі спробами її замаскувати й візуально зменшити. За рівнем складності це завдання того ж порядку, що й сховати жвавого слоника в шафі з порцеляною, але автори восьми проектів-переможців досить дотепно з ним упоралися. Зокрема, рівненці Ольга Смолінська та Богдан Ткачук спробували перетворити фасад за допомогою різнокольорових мідних пластин на гігантський, наче завислий в небі, орнамент, а переможець конкурсу киянин Андрій Медвідь запропонував візуально «розчинити» в повітрі верхні поверхи будівлі, щоб вона здавалася меншою. Інші проекти також стали цілком життєздатними намаганнями дематеріалізувати осоружну «скриню».
Природно, що виникає запитання: «Воно їм треба, тим фінам – наші студенти і наша часто-густо страшнюча забудова?» Виявляється – треба. Luvata продемонструвала можливості своїх матеріалів (нині чимало західних компаній у такий спосіб шукають свіжих рішень і просувають на ринок власну продукцію), а посольство нагадало українській громадськості, що Фінляндія – батьківщина геніальних зодчих ХХ ст. Алвара Аалто та Елі Саарінена; і вона й нині залишається одним із диктаторів архітектурної моди світу. Студенти ж набули досвід оцінювання власних робіт за європейськими стандартами, які добряче відрізняються від українських. Подібні конкурси мають велику перспективу – в Києві останнім часом набудували стільки споруд-страховиськ, що «скриня» на їх тлі виглядає майже витонченою. Тож талановитій молоді є де розгулятися – в столиці варто реконструювати навіть новобудови.
.jpg)
Автор проекту: Андрій Медвідь
Коментарі читачів
|
|
|
|
http://www.tema.ru/jj/canon-5d-mark-ii-angle.jpg 19.09.2008 10:43
Приєднуюсь. Теж крутив в голові яке слово мало бути насправді.
Желєзна Юлія 07.09.2008 22:22
Назва статті цікава і приємна на слух. АЛЕ коли я її почала читати, ніяк не могла второпати, чому ж «велике грубе й невідповідне навколишній забудові одоробло» назвали скринею і чому це має звучати образливо. Лише коли переклала слово «скриня» російською, зрозуміла, в чому тут справа. Адже слово «сундук» звучить саме так, як відповідає зовнішньому виглядові (грубувато), до того ж, його активно експлуатує молодіжний сленг (а він в Україні переважно російський або, в крайньому випадку, суржиковий). А також етимологічний словник російської мови каже, що це слово є евфемістичним найменуванням домовини. Звісно, що ж тут може бути приємного?
А от «скриня» в українській мові (й культурі) — це символ майбутньої сім’ї; заможності; родового батьківського вогнища; батьківської хати; працелюбності нареченої; органічного зв’язку із соціальним досвідом поколінь. «Окреме символічне значення мали постіль, одяг, білизна, які складали у скриню батьки для молодої дівчини, нареченої і які становили частину посагу. Таким чином, скриня була символом майбутньої сім’ї. Молода дружина вивозила її з рідної хати як спогад про минуле, як частину родового вогнища. Вона ставала фундаментом нової родини» (А.Данилюк. Українська хата. — С. 65).
«У соціальному плані образ скрині був знаком заможності родини, а також мірилом художніх та естетичних смаків молодої дівчини. Адже більшу частину посагу вона готувала сама або разом з матір’ю. Так звана скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей. Під час весілля після обряду пов'язування молодих скриню урочисто везли до нареченого. Її супроводжували брати й свахи, які дорогою показували посаг гостям та односельцям — витягували із скрині гарні речі. Молоду майстриню та її почет у нареченого зустрічали хлібом-сіллю, співали величальної пісні» (Українська минувшина. — С. 177).
Тож стає зрозумілим, що не можна перекладати з однієї мови на іншу «в лоб». Тоді росіяни мали б право всім відому «Пісню про рушник» перекласти як «Песню про полотенце». Але ж вони цього не роблять, бо розуміють, що це не той самий рушник, це символ. І ще. Пригадався жарт моєї колишньої вчительки з української мови з приводу механічного перекладу з однієї мови на іншу: «Ну, в такому разі й Пушкіна треба називати Гарматкіним».
Тож, шановні автори статей, а також літредактори мого улюбленого журналу, будьмо уважнішими до нашої мови, щоб не «переводити» те, що треба «перекласти».
Наперед вдячна і сподіваюся, що цим розлогим коментарем нікого не образила…
|
|
|
|
|
|
Читайте також
|
|
|
|
Венеційська архітектурна бієнале: або мистецтво
занепало, або куратори виставки з нього сміються 
Тимошенко хоче, щоб усі відповідали за все
Життєво важливі кнопки
Мазепа започаткував попит на український архітектурний стиль і освіченість
Тиждень з'ясував, куди поділася земля під будівництво «українського Лувру»
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
