Їхні предки

Розпочавши з воєнної тематики, класик італійської літератури ХХ ст. Італо Кальвіно швидко покинув накатані рейки реалізму та заходився обробляти ниву алегоричної фантастики. Цей жанр відкривав ширший простір читацькій уяві, залишаючи авторові можливість робити власні філософські узагальнення. Так на початку 1950-х постала геральдична трилогія «Наші предки», яку склали три романи – «Розполовинений віконт», «Барон-верхолаз» і «Лицар-невмирака». Не мудруючи лукаво, письменник використав казкові сюжети, умовних персонажів і псевдоісторичні декорації. На полі бою в лігурійського шляхтича влучає ядро, й віконт розщеплюється на дві половини – злого Ракло та Добрягу. Кожна з колись цільних частин починає діяти відповідно до своєї нової натури, поки обидві вони не зустрічають єдине кохання. Паралельний спосіб існування обирає барон-верхолаз: оселившись із протесту на дереві, він веде таке активне політичне життя, що отримує схвалення від самого Наполеона. Лицар Агілульф б’ється з ворогами, та існує він лише силою своєї уяви й матеріальністю обладунків. Усі три оповідки скла дають пазл, у якому легко прочитують ся натяки на сучасні літераторові дражливі проблеми – розколотий холодною війною світ, поствоєнне відчуження, загальна дегуманізація суспільства. Та алегорія тим і зручна, що мораль із неї видобути так само легко, як горіх зі шкаралупи. Видобути, переварити й забути. І мандрувати далі лабіринтами авторської уяви, насолоджуючись арабесками стилю та витонченою іронією.