Free-вольність

Коли Юрій Винничук не пише еротичну прозу, він упорядковує сороміцькі оповідки. Цього разу його талант укладача буйно розцвів на улюбленому ґрунті: письменник розшукав видану 100 років тому книгу етнографа Володимира Гнатюка, яка призначалася лише фахівцям, й уважно її розшифрував. А що процес декодування був нелегким – жодних сумнівів: українські тексти в оригіналі надруковано латиною з дотриманням мови опитуваного. А «інтерв’ю» тоді давали жителі Харківщини та околиць Курська – пограниччя, де закінчувалися етнічні українські землі. Тож оповідання, анекдоти, байки, легенди довелося ретельно очищати від русизмів, залишаючи здорове зерно українського народного гумору.

 

Книга проілюстрована вишуканими світлинами з ніжними панянками в дезабільє – наче в насмішку над уже згадуваним народним гумором, який із рафінованістю не має нічого спільного. Ознайомлення з «Сороміцькими оповідками» піде на користь, перш за все, тим, хто й досі переконані, що українці розмножувалися переважно вегетативним способом. Сільські жарти – добре поперчені, відверті й життєствердні. В цій простодушності – ні на копійку від літературних викрутасів чи евфемізмів: усе, що стосується «тілесного низу» й маніпуляцій із ним, названо без натяків, прямо. З наступним кроком розвінчування міфу про найсексуальнішу складову жіночої вроди «брови шнурочком» Винничук обіцяє не баритися – нині він готує збірку масної галицької прози.